Першим уроком була англійська, і вів його містер Вітмен. Дізнавшись про хворобу Шарлотти, він кивнув, а я не втрималась і, коли почула слово «хвора», зобразила пальцями в повітрі символічні лапки.
— Треба було взяти його з собою, — зашепотіла Леслі, у той час як містер Вітмен роздавав перевірені домашні контрольні, які ми писали минулого тижня.
— Хронограф? У школу? Ти що, здуріла? А що, як його побачить містер Вітмен? У Білченяти одразу станеться серцевий напад. Тільки спочатку він перекаже, певно, своїм корифанам-Вартовим, які мене потім четвертують, колесують або катуватимуть у якийсь інший хитрий спосіб, як у такому разі велять їхні ідіотські Золоті правила. — Я передала Леслі ключ від скрині. — Ось, ключ від твого серця. Взагалі-то я хотіла віддати його Рафаелю, але ж ти на це не згодна.
Леслі окинула мене сердитим поглядом, а потім поглянула туди, де сидів Рафаель, уперто намагаючись не повертати голову в наш бік.
— Повісь його знову на шию. Тільки дивись, щоб Шарлотта в тебе його не відібрала.
— Крав-маґа, — пробурмотіла Леслі. — Про це бойове мистецтво, здається, є якась стрічка з Дженніфер Лопес[20], пам’ятаєш? Вона там добряче відлупцювала у кінці свого жорстокого бойфренда. Я теж не проти цього навчитися.
— На твою думку, Шарлотта могла б просто проломити стінку шафи одним ударом ноги? Можливо, їх із Ґідеоном учили також зламувати замки без допомоги ключа. Напевно, у них був тренувальний семінар з агентом «МІ-6»[21] — жодного залізяччя, лише елегантна шпилька.
Я важко зітхнула.
— Якби Шарлотта знала, що саме ми знайшли, вона точно розповіла б про все Вартовим, — мовила Леслі, похитавши головою. — Тому в неї є лише підозри. Вона думає, що може щось знайти. І це «щось» допоможе їй, нарешті, набути ваги, а тебе затопче в болото на все життя.
— Авжеж, і якщо вона це знайде…
— Дуже сподіваюся, що ви обговорюєте сто тридцятий сонет Шекспіра, — просто перед нами де не взялася постать містера Вітмена.
— Кілька днів поспіль ми тільки про це й говоримо, — зауважила Леслі.
Містер Вітмен здивовано поглянув.
— Ніяк не можу останнім часом позбутися враження, що ви занадто захоплені якимись іншими заняттями, які не найкраще впливають на вашу успішність. Можливо, мені варто скористатися правом педагога й написати листа вашим батькам. Здається, вони вкладають чималі кошти у те, щоб ви вчилися в такому привілейованому закладі, і цілком могли б сподіватися від вас більшої зацікавленості в науці. — Тихо прошелестівши, на парту впали наші роботи. — Якби ви більше цікавилися Шекспіром, це вельми сприятливо відбилося б на творах. На жаль, результат ви показали досить посередній.
— Ще чого! — прошепотіла я жовчно.
Що за нахабство! Спочатку він забирає весь мій вільний час стрибками в часі, примірянням костюмів та уроками танців, а потім ще й кидає мені тут, що я замало працюю на школу?
— Шарлотта довела, показавши тобі чудовий приклад, що можна поєднувати обидва завдання, Ґвендолін, — мовив містер Вітмен, ніби дізнавшись, що я подумала. — Вона завжди дістає «відмінно». І ніколи не скаржиться. Тож раджу тобі брати приклад із такої самодисципліни.
Я кинула лютий погляд йому навздогін.
Леслі підбадьорила мене дружнім стусаном у бік.
— Колись ми зможемо сказати підлому Білченяті все, що ми про нього думаємо. Тільки-но закінчимо школу. Та сьогодні це буде просто марнуванням сил.
— Так, ти маєш рацію. Зараз усі мої сили ідуть на те, щоб не заснути.
Я широко позіхнула, сама цього не очікуючи.
— Ну ж бо, потрійний еспресо, будь ласка, вливайся швидше в кров і мене підбадьор!
Леслі енергійно кивнула.
— Гаразд. Щойно це станеться, ми мусимо кров з носа придумати, як тобі прогуляти цей бал.
— Але ви ніяк не можете захворіти! — заперечив містер Марлі й розгублено сплеснув руками. — Все вже готове. Я геть не уявляю, як поясню це іншим членам Ложі.
— Ви ж не винні в тому, що я захворіла, — пробелькотіла я мляво і насилу виповзла з лімузина. — Та і я теж. Цим заряджає вища сила, і змінити це нам не до снаги.
— Де там! До снаги! Ще й як! — містер Марлі обурено дивився на мене. — Вигляд у вас зовсім не такий уже хворий, — докинув він, явно сказавши неправду, бо ж я, придушивши власну гордість, змила мамину косметику і постала така, яка була.
Леслі спочатку хотіла трохи посилити враження сірими й фіолетовими тінями, та, поглянувши на мене, сховала свою косметичку назад у наплічник. Через страшні синці під очима та бліду шкіру мене точно взяли б на роль жертви в якомусь фільмі про вампірів.