— Вона гадає, що ти якимось чином роздобула вкрадений хронограф, а брат, сестра, ваша бабця-тітка і навіть дворецький допомагають тобі це приховувати.
Я похитала головою.
— Не думала, що колись таки скажу тобі це, але Шарлотта, вочевидь, має бурхливу уяву. Щойно вона побачила, як по хаті пронесли стару скриню, так у неї одразу стріха поїхала.
— І що ж було в тій скрині? — запитав він, ніби не вельми зацікавившись. Люди добрі, як усе передбачувано!
— Нічого! Ми використовуємо цю скриню замість картярського столу, коли граємо в покер. — Мені самій ця думка так сподобалася, що я не могла не посміхнутися.
— Аризонський голдем? — уточнив Ґідеон, уже пожвавившись.
Ха-ха.
— Техаський голдем[27], — сказала я.
Невже він думає, що мене можна вивести на чисту воду за допомогою такого дешевого трюку! Тато Леслі навчив нас грати в покер, коли нам було по дванадцять. Він чомусь вважав, що дівчатка зобов’язані вміти грати в покер, чому — він нам так і не сказав. Проте завдяки йому ми знали всі хитрощі й неперевершено блефували. Леслі досі нишком чухала ніс, коли отримувала хорошу карту, щоб я теж була в курсі.
— В «омаху»[28] теж граємо, але рідше. Ну ти ж розумієш, — я нахилилася до нього і довірчим тоном правила далі, — азартні ігри в нас удома заборонені — моя бабуся встановила жорсткі правила. Чесно кажучи, ми почали грати, аби зробити їй наперекір: тітка Медді, містер Бернард, Нік і я. Для нас це страшенно весело.
Ґідеон підвів брову. Скидалося на те, що його вразило це зізнання. Тут я на нього не ображалася.
— Можливо, леді Аріста має рацію, бо всі вади походять від азартних ігор, — продовжувала я. Зараз я почувалася у своїй стихії. — Спочатку ми грали тільки на лимонні льодяники, та потім ставки зросли. Мій брат програв усі свої кишенькові гроші минулого тижня. Ох, якби леді Аріста дізналася про це! — Я ще трохи нахилилась уперед і глянула Ґідеону прямо в очі. — Тож, будь ласка, не викажи нас Шарлотті, бо вона одразу ж нас викриє. Ліпше вже хай вигадує свої історії про вкрадені хронографи!
Задоволена власною винахідливістю, я всілась на місце.
Ґідеон нібито повірив. Деякий час він спостерігав за мною мовчки, а потім зненацька простягнув руку і погладив мене по волоссю. Це враз порушило мій спокій.
— Припини! — Він, либонь, готовий був застосувати будь-які засоби, аби все розвідати. От же ж «ге» на паличці. — Що ти взагалі тут робиш? Мені не потрібна компанія. — Ці слова прозвучали менш уїдливо, ніж мені хотілось, я говорила радше плаксиво. — Невже тобі не треба бігти виконувати таємні доручення та збирати кров мандрівників у часі?
— Це ти про вчорашню «Операцію Шаровари»? — Він облишив пестити моє волосся, але тепер узяв одне пасемко і бавився ним. — Її виконано. Кров леді Берлі вже міститься в хронографі. — Якусь хвилю його погляд ковзнув повз мене вдалину, але потім хлопець опанував себе. — Бракує тільки леді Тілні, Люсі й Пола. Проте нам не відомий основний час перебування Люсі й Пола, а також із якими іменами вони там живуть, тож це ще треба з’ясувати. А от про кров леді Тілні я подбаю вже завтра вранці.
— Я думала, в тебе виникли певні сумніви, що ця справа не така вже й добра, — сказала я, звільняючи волосся з його руки. — Що, коли Люсі й Пол мають слушність і Коло Дванадцяти не мусить замкнутися? Ти ж сам казав, що це можливо.
— Так і є. Але я не збираюся доповідати про це Вартовим. Ти — єдина, кому я це сказав.
Ач, який хитрий психологічний хід! «Ти — єдина, кому я довіряю».
Але я теж можу хитрувати, якщо захочу (чого варта ця історія з покером!).
— Люсі й Пол говорили, що довіряти графові не можна. Це може призвести до чогось лихого. Ти в це віриш?
Ґідеон похитав головою. Його обличчя несподівано стало серйозним і напруженим.
— Ні, мені не здається, що він лихий. Я тільки думаю, що… — він затнувся. — Я думаю, що він підпорядковує благополуччя однієї людини загальному добру.
— Навіть власне?
Він не відповів і знову простягнув руку. Цього разу він накрутив мої кучері на палець, як на бігуді. Нарешті промовив:
— Ось припустимо, що ти можеш зробити якесь сенсаційне відкриття: винайти ліки від раку та СНІДу і геть усіх хвороб. Але в ім’я цього тобі потрібно відправити на смерть одну людину.
Хтось повинен померти? Невже саме тому Люсі й Пол украли хронограф? Тому, що ціна здалася їм занадто високою, почула я слова моєї мами. Ціна — це людське життя? У моїй пам’яті відразу ж спливли сцени з фільмів — перевернуті хрести, людські жертвоприношення й чоловіки в каптурах, які бубонять собі під ніс якісь таємничі заклинання. В принципі, на Вартових ці дядьки не надто скидалися, за певним винятком, звичайно.
27
Найпопулярніший на сьогодні різновид покеру, гра з двома кишеньковими і п’ятьма загальними картами, що їх усі гравці використовують, складаючи комбінації.