Мій відчай щодо душевного стану моїх підопічних годі й уявити — я вельми сподіваюся, що Глава Конгрегації забере мене якнайшвидше до Флоренції, де я матиму справжні справи.
З парчевого корсета здіймалися мерехтливі райські птахи, квіти і листя небесних та сріблястих тонів. Шовк на рукавах і спідниці, важкий і темно-синій, шарудів і мінився, наче море похмурої днини. У такій сукні будь-яка дівчина виглядала б королівною. Хоч я і знала це, варто було глянути на себе в дзеркалі, як мені просто відбирало мову: такий величний і тендітний вигляд я мала.
— Ох… як же красиво! — захопилась я.
Ксемеріус умить засопів — він саме всівся на шмат парчі біля швейної машинки і длубався в носі.
— Ну вже ці дівчата! — буркнув він. — Спершу щосили опираються, аби лише втекти від цього балу, та варто їм начепити якесь старе ганчір’я — і на тобі, вони вже вмлівають від щастя.
Не звертаючи на нього уваги, я обернулася до авторки цього прекрасного шедевра.
— Але ж та, перша, сукня теж була нівроку.
— Авжеж, я знаю, — посміхнулася вона. — Ми не можемо викорристовувати її другий рраз.
— Мадам Россіні, ви — майстриня-чарівниця!
— N’est-ce pas?[29] — вона підморгнула мені. — Така майстриня, як я, моше дозволяти собі перекрроювати все наново. До білої перруки та перша сукня здавалася мені надто білою. До твого кольору обличчя потрібен виразніший… як ви це кашете… Контрраст!
— Ой, ще ж перука… — зітхнула я. — Знову вона все зіпсує. А можете мене сфотографувати?
— Bien sûr[30], — мадам Россіні загадала мені, аби я стала на дзиґлик біля трюмо, і взяла мій телефон.
Ксемеріус, розгорнувши крила, перелетів до мене ближче і незграбно всівся на порцелянову статуетку з перукою.
— До речі, ти вже в курсі, які комахи зазвичай водяться у такій-ото копиці? — Він задер голову і подивився вгору на напудрене громадище з пишних кучерів. — Воші, точно тобі кажу. Міль. А може, і щось гірше, — він театрально змахнув лапкою і шепнув: — Чого варте лише його ім’я — ТАРАНТУЛ.
Я ледве не бовкнула Ксемеріусу, що всі його міські легенди старезні як світ, і демонстративно позіхнула.
Ксемеріус впер кігті в боки і заявив:
— Та це ж щира правда! І, прошу зауважити, що, крім усіляких там павуків, ти мусиш остерігатися ще й одного злостивого графа. І якщо ти, захоплена маскарадом, раптом про це забула, то я саме нагадую.
На жаль, тут він мав слушність. Вартові сьогодні засвідчили, що я вже одужала і цілком готова до відвідування балу. Тож я прагнула тільки одного — думати про щось добре. А де ж краще міркувати про добре-приємне, як не в ательє мадам Россіні!
Я суворо зиркнула на Ксемеріуса, відвернулася і заходилася розглядати напхом напхані одежні шафи. Там лежало все таке вишукане, одна сукня краща за іншу.