— А у вас часом немає чогось такого в зелених барвах? — запитала я.
Переді мною зринуло запрошення на вечірку Синтії. Леслі пропонувала вирядитися марсіанами. «Нам потрібні тільки зелені мішки для сміття, двійко чистильних йоржиків, бляшанки з-під консервів і кульки з пінопласту, — говорила вона. — Клацнемо степлером, трохи приклеємо — і ми з тобою за кілька хвилин перетворимося на крутих, потужних марсіан. Так би мовити, станемо живими витворами модерного мистецтва. Дешево й сердито!»
— У зелених барвах? Mais oui[31], — промовила мадам Россіні. — Поки всі гадали, що та рруда мамзеля стрибатиме в часі, я використовувала багато зелених баррв. Це добрре пасувало б до ррудої стріхи і зелених очей тієї дівки.
— Гай-гай, — озвався Ксемеріус і погрозив кігтиком мадам Россіні. — Ви, голубонько, вибираєте небезпечні теми.
Він казав правду. «Та дівка» явно не входила зараз до списку доброго-милого, про що мені хотілося б думати (але якщо Ґідеон справді надумає прийти на цю вечірку з Шарлоттою, я точно не вештатимуся там у сміттєвому пакеті, хай Леслі хоч що торочить про круті костюми та модерне мистецтво).
Розчесавши мені волосся, мадам Россіні стягнула його у хвостик на потилиці.
— До слова кажучи, нині ввечері він теж буде в зеленому, темна баррва штормового моря. Я чимало годин міркувала над кольорами, які б пасували до твоєї сукні. А вже насамкінець я перевірила, як ці баррви виграють при світлі свічок. Absolument onirique![32] Ви двоє будете як король і королева моря.
— Апсолюма-а-ан, — прогугнявив Ксемеріус. — І якщо ви не віддасте Богові душу, то колись-таки у вас буде повна хата маленьких морських принців і принцес.
Я зітхнула. Здається, Ксемеріус хотів повернутися додому й наглядати далі за тим, що робить Шарлотта. А тим часом він залюбки знову провів мене в Темпл. Хоча це дуже приємно, бо хто ж, як не Ксемеріус, знає, як я боюся цього балу.
Розділивши моє волосся на три пасма, мадам Россіні заплела їх у косу і зашпилила на потилиці. А сама замислено наморщила чоло:
— У зелених баррвах, кажеш? Дай-но подумати. О, у нас є костюм для прогулянок верхи кінця вісімнадцятого століття із зеленого оксамиту. А ще є — ох, як же фантастік у мене вийшло — вечірнє вбрання від 1922 року, кольору болотяного зілля, та ще й із головним уборром, накидкою і сумочкою — très chic[33]. Крім того, я перешила кілька суконь від будинку моди Баленсіаґа — їх у шістдесятих роках носила Ґрейс Келлі. Моя перрлина — бальна сукня баррви рошевих пелюсток, у ній ти теж будеш неперевершена.
Мадам Россіні обережно взяла перуку на підставці. Біле як сніг штучне волосся прикрашали блакитні стрічки та парчеві квіти. Сама зачіска трохи нагадувала багатоярусний весільний торт. А перука трішки пахнула ароматом ванілі й помаранчів. Мадам Россіні вправно начепила цей волосяний торт мені на голову, і та миттю перетворилася на щось таке, як велике пташине гніздо. Поглянувши в люстро, я насилу себе впізнала.
— Я виглядаю зараз як щось середнє між Марією-Антуа- неттою і моєю бабцею, — сказала я. А ще через мої коричневі брови я скидалася на розбійника Готценплотца[34], який перевдягся жінкою.
— Що за дуррня! — заперечила мадам Россіні, прикріплюючи перуку. Масивні шпильки, що нагадували маленькі кинджали з блискучими скляними вістрями, поблискували блакитними зірками серед рівненько укладених кучерів.
— Тут уся річ у контррастах, лебедонько, контррасти — це чи не найголовніше, що моше бути. — Вона показала на відкриту косметичку на комоді. — А тепер настала черга макіяжу. Темні імлисті очі — ось справдешній штиль вісімнадцятого століття. Дрібка пудри — et parfaitement[35] Сама досконалість. Ти будеш неперевершеною на балу.
Хоча цього вона не могла знати, бо вона ж ніяк не зможе гам побувати. Я посміхнулась.
— Ви така добра до мене! Ви взагалі найдобріша. А за ваші сукні вам мали б вручити «Оскара».
— Авшеш,
— скромно мовила мадам Россіні. — Вашливо, щоб ти сідала в авто головою вперред і точно так же виходила з нього, моя крралечко!
Підвівши мене до лімузина, мадам Россіні допомогла сісти всередину. Я почувалася як матуся Мардж Сімпсон[36], хіба що споруда на моїй голові була білою, а не блакитною, і, на щастя, вона таки вміщувалася в машині.