Ага, приїхали.
— А я все думав, що ви людина честі й б’єтеся на дуелі тільки з озброєним суперником, — зауважив Ґідеон.
— Я — людина честі, але ви — демон. І вас я не викликаю на дуель, а вбиваю! — холодно оголосив лорд Аластер.
Леді Лавінія пронизливо верескнула з переляку.
— Я не хотіла цього… — прошепотіла вона, обернувшись до Ґідеона.
Аякже, не хотіла! Ти ба, як зітхнула. Нумо, зомлій тут, корова тупа.
— Ану, виведи її звідси, я кому сказав! — гаркнув лорд Аластер, і я з ним погодилась.
Немов для перевірки, він кілька разів змахнув шпагою в повітрі.
— Так, що й казати, це не найкраще видовище для жінки, — лорд Алкотт підштовхнув Лавінію до коридору.
— Зачиніть за собою двері та пильнуйте за тим, щоб сюди ніхто не зайшов.
— Але…
— За вами поки що є борги, — просичав Алкотт. — І якщо я тільки захочу, завтра до вашого будинку дехто прийде і ваш будинок надовго стане не вашим.
Лавінія більше й слова не сказала. Алкотт замкнув двері, обернувся до нас і дістав із кишені кинджал, досить витонченої моделі. Я мала б зараз страшенно злякатися, але переляк ніяк не нападав. Напевно, тому все це здавалося мені неймовірно безглуздим. Нереальним. Наче кадри з фільму.
Невже ми не можемо зараз стрибнути назад?
— Скільки в нас лишилося часу? — прошепотіла я Ґідеону.
— Забагато, — утомлено процідив він крізь зуби.
На щурячому писку лорда Алкотта зобразився радісний азарт.
— Дівчисько я беру на себе, — заявив він, сповнений завзяття. — А ви випустіть кишки хлопцеві. Але будьте обережні. Він хитрий і спритний.
Лорд Аластер скривився і пирхнув.
— Цю демонську кров вип’є земля, — передчуваючи сутичку, прохрипів Дарт Вейдер. Видно, його репертуар був вельми обмеженим.
Ґідеон досі зиркав на недосяжні шаблі й уже напружив усе тіло для стрибка, тому я озирнулась навколо в пошуках альтернативних засобів. Не вагаючись, я підхопила один із м’яких стільців і спрямувала його гострі ніжки на Алкотта.
Моя витівка чомусь здалася йому дуже веселою, він вишкірився ще зловісніше і повільно рушив мені назустріч. Хай там як, та зрозуміло одне: що б він там не думав, а чистота душі в цьому житті була йому вже до одного місця.
Лорд Аластер теж приступив ближче.
І тоді все сталося воднораз.
— Лишайся тут! — крикнув мені Ґідеон, а відтак, перекинувши витончений столик, штовхнув його в бік лорда Аластера і збив того з ніг.
Одразу ж за тим він ухопив важкий свічник зі стіни й уперіщив ним по голові першого секретаря. Зустріч свічника з головою була доволі гучна, і той гепнувся додолу, наче каменюка. Ґідеон не затримався, щоб перевірити влучність удару. Ще коли свічник був у повітрі, Ґідеон уже відскочив до колекції шабель. Лорд Аластер зробив випад, щоб ухилитися від перекинутого на нього столу. Але замість схопити Ґідеона й не дати йому зірвати шаблю, він опинився коло мене. Усе це сталося миттєво, тож часу в мене було обмаль. Я встигла хіба що підняти стілець із твердим наміром ушкварити лорда Аластера по макітрі. Та зненацька його шпага розітнула повітря.
Лезо пробило мою сукню й устромилося глибоко під лівим ребром. Я не встигла до пуття збагнути, що трапилося, як лорд Аластер уже витягнув зброю і з переможним криком обернувся до Ґідеона зі шпагою, вимащеною моєю кров’ю.
Біль охопив мене із запізненням. Як маріонетка, якій перерізали всі ниточки, я впала на коліна й інстинктивно притиснула руку до грудей. Я чула, як Ґідеон вигукував моє ім’я, я бачила, як він зірвав зі стіни одразу дві шаблі та здійняв їх над головою, немов самурай. Тим часом я сповзла на підлогу, моя голова навіть не грюкнула об паркет (перука таки неабияк допомогла).
Немов під чарами, біль раптом ущух. Якусь мить я лежала і розгублено дивилась у порожнечу, а потім злетіла в повітря, невагома, безтілесна, я піднімалася чимраз вище і вище, аж під самісіньку стелю. Навколо мене танцювали золотаві порошинки у світлі свічок, і мені здавалося, що я одніа з них.
Ген-ген унизу я бачила саму себе: я лежала з широко розкритими очима, хапаючи ротом повітря. По тканині сукні помалу розповзалася кривава пляма. Моє обличчя враз сполотніло, і невдовзі моя шкіра стала біла-білісінька, як і перука. Ошелешена, я спостерігала за тим, як мої повіки здригнулися, а потім… заплющилися.
Але та частина мене, яка ширяла в повітрі, могла багато що спостерігати. Наприклад, я бачила, як перший секретар непорушно лежав біля зірваного свічника. З величезної рани на його скроні юшила кров.