— Та ти просто заздриш. Як і завжди. Але я принаймні переймаюся вихованням своєї дочки, на відміну від тебе, — просичала тітка Ґленда. — Те, що тобі байдуже, як твоя дочка з’явиться у високому суспільстві, і те, що тобі начхати, в який костюм вона вбереться…
— Високе суспільство? — мама презирливо скривилася. — Скажи, на Бога, ти хоч розумієш, що це таке? Це ж просто день народження однокласниці! Досить і того, що бідолашним дітям узагалі треба одягати костюми на цю вечірку.
Леді Аріста гучно брязнула ножем і виделкою.
— Ненечко моя, вам же вже за сорок, а поводитеся ви, немов підлітки. Авжеж, Ґвендолін не піде на цю вечірку в пакеті для сміття. А тепер прошу вас змінити тему розмови.
— Так, нумо, поговоримо про деспотичних старих бабів, — запропонував Ксемеріус. — А ще про жінок, яким за сорок, а вони досі тримаються за мамчину спідницю.
— Ти не маєш права наказувати Ґвендолін… — підвищила голос мама, але я штурхнула її під столом і посміхнулася.
Вона зітхнула, але потім теж посміхнулася.
— Авжеж, так і є. Проте я не можу спокійно дивитися на те, як Ґвендолін паплюжить прекрасне ім’я нашої родини… — сказала Ґленда, проте леді Аріста урвала її:
— Ґлендо, якщо ти зараз же не стулиш пельку, то підеш спати без вечері, — пирхнула вона, і всі навколо, крім неї та тітки Ґленди, розсміялися. Навіть Шарлотта хихикнула.
Цієї миті у двері подзвонили.
Кілька секунд ніхто не зважав, ми просто їли й далі, поки не згадали, що містер Бернард сьогодні вихідний. Леді Аріста зітхнула.
— Зроби ласку, Кароліно, відчини двері. Якщо це містер Тернер прийшов спитати про квітчання ліхтарів на вулицях цього року, то передай йому, що мене немає вдома. — Вона почекала, поки Кароліна вийде, а тоді похитала головою. — Ця людина — це ще та чума! Подумати тільки — бегонії помаранчевого кольору! Сподіваюся, для таких людей у пеклі існує окреме покарання.
— Я теж на це сподіваюся, — підтримала її тітка Медді.
За хвилину Кароліна повернулась.
— Це Ґоллум[47]! — крикнула вона. — І він хоче бачити Ґвендолін.
— Ґоллум? — хором повторили за нею мама, Нік і я.
Нещодавно «Володар перснів» став нашим спільним улюбленим фільмом, і тільки Кароліна його не дивилася, бо вона ще маленька.
Кароліна жваво закивала.
— Так, він чекає внизу.
Нік засміявся:
— Це ж так чудово, золотце моє, я обов’язково маю на нього поглянути.
— Я теж, — сказав Ксемеріус, і далі ліниво теліпаючись на люстрі та чухаючи собі живіт.
— Ти, певно, маєш на увазі Ґордона? — перепитала Шарлотта, підводячись. — Він прийшов до мене. Тільки трохи зарано. Він мав зайти за півгодини.
— О, в тебе знайшовся шанувальник, рибонько моя? — розчулено поцікавилась тітка Медді. — Як чудово! Може, це трохи тебе змінить.
Шарлотта скорчила кислу міну.
— Ні-ні, тітко Медді, Ґордон — це просто хлопець із мого класу, я допомагаю йому написати роботу про персні.
— Але він сказав, що хоче бачити Ґвендолін, — наполягала Кароліна, тимчасом як Шарлотта вже відсунула її вбік і вибігла з кімнати.
Кароліна подалася за нею.
— Він може піднятись до нас на вечерю, — крикнула їм навздогін тітка Гленда. — Вона завжди готова прийти на допомогу, — звернулася вона до нас. — До речі, цей Ґордон Ґельдерман — син Кайла Артура Ґельдермана.
— Слухайте, слухайте всі! — озвався Ксемеріус.
— Та хоч папа римський, — відгукнулася мама.
— Син Кайла Артура Ґельдермана, — ваговито повторила тітка Ґленда, цього разу наголошуючи на кожному складі. — Торговий дім «Tycoon»! Невже тобі не знайома ця назва? Як же для тебе типово! Ти й гадки не маєш, в якому середовищі обертається твоя донька. Ох і мати з тебе! Хоча яка різниця — Ґвендолін цей юнак до лампочки.
Мама застогнала.
— Ґлен, послухай, тобі, напевно, треба поновити вживання ліків проти клімактеричних симптомів.
Брови леді Арісти майже зімкнулися — так міцно вона насупилася. Вона вже пирхнула, мабуть, збираючись залишити маму й тітку Ґленду без десерту на ніч, аж тут заскочила Кароліна і переможним тоном заявила:
— А Ґоллум таки хотів бачити Ґвендолін!
Я саме заштовхала в рот великий шматок торта, і він мало не поліз назад, коли до кімнати зайшов Ґідеон, а за ним з’явилася Шарлотта з кам’яним обличчям.
— Доброго вечора, — увічливо привітався Ґідеон. На ньому були джинси і потерта зелена сорочка. Вочевидь, він устиг за цей час прийняти душ, бо його ще вогке волосся спадало вільними кучерями довкруж його обличчя. — Прошу вибачення. Я не збирався заважати вам вечеряти, просто мені хотілося побачити Ґвендолін.