Ґідеон посміхнувся.
— Не переймайся. Я не збираюся щезати.
— Леслі? Можна я перетелефоную тобі трішки пізніше? І спасибі за новий ринґтон — дуже кумедний.
Проте Леслі не слухала мене.
— Ґвен, чуєш, я прочитала «Анну Кареніну», — одразу почала вона. — І мені здається, я тепер знаю, що саме граф збирається робити із цим філософським каменем.
Філософський камінь був мені якось по барабану. Принаймні зараз.
— А, ну чудово, — сказала я і подивилася на Ґідеона. — Ми це потім обов’язково…
— Не хвилюйся, — мовила Леслі. — Я вже в дорозі.
— Що? Я…
— Точніше кажучи, я вже тут.
— Де ти?
— Ну, тут. Я стою перед твоею кімнатою. За мною якраз піднімається сходами твоя мама, а за нею біжать твої брат із сестрою. А за ними шкандибає твоя двоюрідна бабуся. Ось, тепер вони мене випередили і, боюся, зараз можуть постукати у двері…
Але Кароліна стукотом не переймалася. Вона рвучко розчинила двері й радісно крикнула:
— Шоколадний торт для всіх! — А потім, обернувшись до решти, додала: — Ось бачите, в них ніяких обнімонів!
РОЗДІЛ 11
Із Хронік Вартових, Том 4
Cьогоднішній день був сповнений несподіванок (про головне у двох словах: Ґідеон мене кохає! Ну і ще, звісно, ця подія зі шпагою і типу смертю), але ці вечірні родинні посиденьки в моїй кімнаті здивували мене найдужче. Майже в повному складі в мене на килимі зібралися всі найдорожчі для мене люди, вони базікали та сміялися, перебиваючи одне одного: мама, тітка Медді, Нік, Кароліна, Леслі і… Ґідеон! І всі замастилися шоколадом (а що тітка Ґленда і Шарлотта втратили апетит, а леді Аріста зневажала нас в принципі, то весь шоколадний торт був у нашому розпорядженні). Може, винен тут був саме шоколадний торт, але Ґідеон і моя родина одразу заприязнилися, а може, ще й тому, що Ґідеон поводився так щиро, як ніколи досі. І це попри те, що мама й тітка Медді закидали його провокаційними питаннями, а Нік вперто називав Ґідеона Ґоллумом.
Закинувши до рота останню крихту, тітка Медді підвелася з підлоги.
— Гадаю, я мушу спуститися і підтримати Арісту — містер Тернер таки проник у будинок разом із маленьким шанувальником Шарлотти, тож там напевно спалахнула суперечка про бегонії. — Вона подарувала Ґідеону одну зі своїх осяйних посмішок із ямочками на щоках. — Маю визнати, для де Віллерза ви вельми милий юнак, Ґідеоне.
Ґідеон теж встав.
— Щиро дякую, — посміхнувся він, тиснучи тітці Медді руку. — Приємно було з вами познайомитися!
Леслі дала мені стусана у ребра.
— Глянь, які манери! Одразу підскакує, щойно жінка встає. Як же шкода, що він такий гівнюк.
Я закотила очі.
Мама струсила з сукні крихти й допомогла підвестися Кароліні й Ніку.
— Ходімо, вам уже час у ліжко.
— Мамо!.. — ображено протягнув Нік. — Сьогодні ж п’ятниця, і мені вже дванадцять років!
— Ну, будь ласка, ну хоч крапельку! — Кароліна довірливо зиркнула на Ґідеона. — Ти мені подобаєшся, — сказала вона. — Ти милий і вельми вродливий.
— Авжеж, справді, — прошепотіла мені Леслі. — Невже він зашарівся?
Схоже на те. Начебто…
Лікоть Леслі знову тицьнувся мені в бік.
— Ти дивишся як теля на нові ворота, — процідила вона.
Цієї миті через зачинене вікно увірвався Ксемеріус і вмостився на столі із задоволеною відрижкою.
— «Коли розумний і вельми вродливий демон повернувся зі своєї подорожі, прикро було йому бачити, що дівчисько так і не змінило блузку кольору дитячої несподіванки і не набралося сумління…» — процитував він зі свого ненаписаного роману.
Я беззвучно прошепотіла йому: «Стули пельку!»
— Я тільки хотів сказати, — продовжував він, образившись, — що ти згаяла чудову нагоду. Врешті-решт, ти уже не маля, і хтозна, чи завтра ти не зненавидиш хлопчину, як учора.
Коли тітка Медді пішла, а мама виштовхала з кімнати моїх брата й сестру, Ґідеон зачинив двері й, посміхаючись, подивився на нас.
Леслі піднесла обидві руки.
— Ні, забудь! Я нікуди не піду. Мені треба дещо обговорити з Гвен. І дещо цілком таємне.
— Тоді я теж нікуди не піду, — заявив Ксемеріус, гепнувся на моє ліжко і вмостився на подушці.
— Певно, я більше не маю щось приховувати від Ґідеона, — кинула я. — Настав час взаємодоповнити наші знання. — А нічогенько у мене вийшло!
— Тим більше, я сумніваюся, що «Google» допоможе у цьому питанні, — пустив шпильку Ґідеон. — Вибач, Леслі, просто містер Вітмен нещодавно показав одну гарненьку папку, де ти… зібрала всю інформацію.