— Атож, — мовила Леслі, не ладна стримати легку переможну посмішку. — Можу тільки припустити, що ти здібний в інших сферах. Правда ж, Ґвенні? — І примирливим тоном вона додала: — Крім того, у тебе була сила-силенна інших справ.
Я потягнулася до паперів Ґідеона.
Я прочитала це вголос, не вірячи власним очам, намагаючись не звертати уваги на мурашки по спині.
— Гаразд, припустімо, я теж є серед дванадцяти зірок, але решта для мене як було, так і лишилося тарабарщиною…
— На берегах тут є позначка: «Щойно в мене буде еліксир, вона має померти!» — пробурмотіла Леслі, просунувши голову під моєю рукою. — Це ти розумієш, еге ж? — Вона міцно-міцно пригорнула мене. — Ти ніколи, ніколи більше не повинна наближатися до цього вбивці, тобі ясно? Це кляте Коло крові не повинне замкнутися, нізащо! — Леслі трішки відхилилась від мене. — Люсі й Пол зробили все можливе, втікши з хронографом. Але, на жаль, знайшовся другий екземпляр, — вона відпустила мене і докірливо глянула на Ґідеона. — А декому в цій кімнаті більше не було чого робити, крім як старанно наповнювати новий хронограф кров’ю всіх мандрівників у часі! Пообіцяй мені тут і зараз, що цьому графові більше не трапиться нагоди задушити або заколоти Ґвенні…
Ксемеріус виринув із глибокого сну:
— …а також отруїти, застрелити, четвертувати, повісити, обезголовити, забити до смерті, втопити, скинути з хмарочоса… — натхненно вигукнув він. — А про що мова?
— «Як згасне ж зірка та дванадцята за ночі, Орел мети одвічної доскочить», — тихо сказав Ґідеон. — Тільки ось померти вона не може!
— Ти, напевно, хотів сказати «не має права»? — поправила його Леслі.
— Не повинна, не хоче, не зобов’язана, — пробелькотів Ксемеріус, знову опустивши голову на свої лапки.
Ґідеон сів на підлогу перед нами. Погляд його знову став цілком серйозним.
— Саме це я хотів тобі розповісти, перш ніж ми… — він кахикнув. — Ти вже казала Леслі, що лорд Аластер поранив тебе шпагою?
Я кивнула, а Леслі зауважила:
— Вона справді народилася під щасливою зіркою, на щастя, він схибив!
— Лорд Аластер — один із найкращих фехтувальників, яких я знаю, — зауважив Ґідеон. — І він таки поцілив. Рана була справді небезпечною для життя. — Він торкнувся кінчиками пальців моєї руки. — Точно кажучи, ця рана була смертельною.
Леслі шумно вдихнула повітря.
— Та мені ж просто прима… — пробурмотіла я, згадавши свій політ під стелю та картину, що розгорнулася піді мною.
— Ні! — похитав головою Ґідеон. — Це було не марення! Такі речі неможливо вигадати. До того ж я там був!
Якусь мить він не ладен був продовжувати далі, але швидко опанував себе.
— Коли ми стрибнули назад, ти вже не дихала півхвилини. І коли я з тобою на руках опинився в підвалі, у тебе досі не було пульсу, жодних сумнівів. А ще за хвилину ти розплющила очі й любенько сіла.
— Отже… — почала Леслі, і тепер була її черга витріщатися на Ґідеона.
— Отже, Ґвенні безсмертна, — заявив Ґідеон і осяяв мене променистою посмішкою. У відповідь я лише спантеличено кліпала очима.
Ксемеріус підвівся і почухав собі черевце. Паща його розтулилася та одразу й закрилася, але замість коментаря він лише приснув на подушку водою.
— Безсмертна? — очі Леслі розкрилися ще ширше. — Як… горянин[50]?
Ґідеон кивнув.
— Тільки на відміну від нього Ґвендолін не помре, навіть якщо відтяти їй голову. — Він підвівся, і обличчя його стало суворим. — Ґвендолін узагалі не може померти. Хіба що відбере життя сама в себе. — І упівголоса продекламував: — «І знайте! Ті зірки згорають лиш в любові, Які загинути в ім’я її самі готові».
Мою кімнату заливало рожеве світло вранішнього сонця, у якому кружляли маленькі порошинки. Я, вперше за останній час, прокинулася цілком бадьорою. Я обережно помацала під нічною сорочкою вчорашню рану на грудях і обвела пальцем її край.
Безсмертна.
Спочатку я не наважувалася повірити припущенням Ґідеона через їхню абсурдність, а моє життя, здавалося, висіло на волосинці через купу негараздів. Мій розум рішуче відмовлявся приймати ці факти.
50
Ідеться про британсько-американську стрічку (1986) Рассела Малке- хі, де головну роль зіграв Крістофер Ламберт. Фільм розповідає про спільноту людей, які живуть вічно і яких можна вбити, лише відтявши голову.