2/III
Сьогодні я скінчив і здав до редакції «Український Селянин» повість «Лани та села» – це найкраща моя річ! От, розгорнув полотнище – 3 1/8 друкованих аркуші!
Три дні переписував, аж пухирями пальці взялися. Ех, і відпочину ж літом! Одержу карбованців 300 і в Крим.
***
4/III
Пішов до редакції «Український Селянин», редактор радо поздоровкався, стілець подав, рукопис розгорнув і приємно усміхнувся.
– Я з охотою прочитав, – каже, – вашу повість, писати ви вмієте, в цьому нема сумніву, але, на жаль, ви робите неприпустимі огріхи, змальовуючи сучасне село. Ось ви пишете, що в незаможника Тимохи корова обдулася і він кличе ворожку, і кінець-кінцем корова здихає.
Це далеко від дійсної картини села. Ви забуваєте, що тепер майже в кожному селі є ветпункт, і кожний селянин, а тим паче незаможник – передовик села – знає, що коли корова обдулася, треба поставити їй клізму, а ви робите з цього цілу трагедію. Я не маю звичайно права давати вам вказівки. але все ж таки радив би уважніше поставитись до своєї творчости, і коли б ви згодилися переробити ці місця – ми б видрукували вашу повість.
Я чемно вклонився йому, гордо підвів голову, забрав рукопис і вийшов із редакції.
***
5/III
Вчора відніс повість до журналу «Українська Селянка». Сьогодні зайшов спитати про наслідки.
Редакторка повернула мені рукопис.
– Не піде! – каже.
– Чому?– питаю.
– Не віриться, – каже, – що це все відбувається на 10 році революції, ви зовсім не знаєте сучасного села. Наприклад, у вас чоловік жінку б'є, б'є люто, до крови, а вона йому хоч би слово, наче так і треба. Не розумію, куди дивиться жінорганізаторка?! Або ще: діти у нас бігають замурзані без догляду, на дорозі в пилюці качаються й ніхто в селі не турбується за ясла. Жах якийсь, а не повість, песимізм надзвичайний!
Я забрав рукопис і пішов до піонерського журналу «Український Піонер».
***
9/III
Три дні ходив до редакції «Український Піонер» – усе ніяк нікого не застану, вчора цілий день у редакції просидів і нікого не дочекався. А сьогодні таки редактора здибав.
– Неправдиво, – каже, – написано. Піонери лаються у вас, комсомолець Грицько піячить, і ніхто на це уваги не звертає, немов у нас бюра немає, або ради ланкових. Якщо переробите, можна пустити.
***
11/III
Одніс повість до журналу «Український Батрак».
Вчора назад повернули. Кажуть:
– У нас журнал на батрацтво розрахований, а у вас у повісті ні одного батрака немає.
***
13/III
Рукопис зробився заялозений, як ганчірка, аж соромно в редакцію нести, а нічого не поробиш – переписати наново не маю ні часу, ні паперу.
Зайшов до кустарно-кооперативного видавництва «Пужално». Ні редактора, ні секретаря не застав, звернувся до якогось чоловіка, мабуть начканца (на рахівниці цокав).
Він глянув на мене й запитав:
– А ви член нашої організації?
– Ні.
– Ну, то й ідіть до... (я людина культурна, не можу писати куди він мене послав).
А потім гукнув у слід:
– Якщо вступите у члени видавництва та дасте 300 карбованців на видання – надрукуємо».
***
16/III
Щось голова мені болить сьогодні. Цю ніч усі редактори снилися – переробити пропонували.
А правда, може я дійсно села сучасного не знаю? Може дійсно треба переробити?
***
20/III
Сиджу, повість переробляю. Чорт із нею, з тією коровою – хай не здихає! Тепер у повісті ветлікар ставить їй клізму й вона відразу видужає.
Жінка Мотря, яку б'є чоловік, тепер не мовчить, вона переповнена гнівом і образою, йде жалітися на нього в сільраду. Діти на селі у жнива, чисті й умиті, гуляють у яслах під доглядом свідомих виховательок. Піонери не лаються й регулярно відвідують колектив, а комсомольця Грицька за піяцтво викликають на бюро, і він дає слово більше не пити. От тільки не знаю, куди мені притулити батрака Гаврила, це новий персонаж повісти, правда, він сюди потрібний, як п'яте колесо до возу, але ж що я можу зробити?!
Ех, тяжко, братці, повісті писати!
(«Молодняк», № 4, 1927 р.)
__________
Під новий рік
Новий літературний рік приймав од старого літсправи.
Старий рік, сивий і стомлений літературними конфліктами та дискусіями, важко спирався на руку молодого, водив його з однієї книгарні в другу й знайомив його з останньою літпродукцією за рік. Молодий рік був веселий і мажорний; не зважаючи на свою молодість, прекрасно розумівся в літературі, знав і поважав класиків, був добрий марксист, а також не цурався й формального методу, полюбляв дзвінкі ямбичні вірші й недолюблював гекзаметр і футуризм. Було не рано; до дванадцятої години новий рік мусив прийняти всі справи.