— Йому не слід було одружуватися… ні з ким. Я знаю, що кажу. Я не можу це описати, та він — дивний. Перша дружина, знаєте, утекла від нього. Покинула тримісячну дитину. Він відмовився давати їй розлучення, і нещасна жінка померла десь за кордоном. Тоді він одружився зі мною. Що ж, я не витримала, злякалася. Я покинула його і поїхала у Штати. У мене немає приводів для розлучення, але навіть якби вони були, він би навіть не помітив їх. Він — якийсь фанатик.
— Мадам, у деяких штатах Америки ви змогли б розлучитися.
— Це не для мене, бо я збираюся жити в Англії.
— Ви хочете жити в Англії?
— Так.
— Хто ж той чоловік, з яким ви прагнете одружитися?
— У цьому й річ. Герцог Мертонський.
Я аж ахнув від несподіванки. Герцог Мертонський досі розбивав надії багатьох матерів, що мали дочок на виданні. Молодик із чернечою вдачею, пристрасний англокатолик, а ще подейкували, що він повністю в руках своєї матері, грізної вдови-герцогині. Молодий герцог вів аскетичне життя, збирав китайський фарфор і, як казали, мав естетичний смак. Говорили, що він не цікавиться жінками.
— Я просто божеволію від нього, — сентиментально мовила Джейн. — Він не схожий на інших, а Мертонський замок такий чудовий. Усе це — найромантичніше, що відбувалося зі мною. Він надзвичайно вродливий, як замріяний чернець.
На мить вона затихла.
— Вийшовши заміж, я покину сцену. Вона вже набридла мені.
— А тим часом, — сухо нагадав Пуаро, — лорд Еджвер стоїть на шляху цих романтичних мрій.
— Так! І це просто виснажує мене, — вона замислено оперлася на спинку крісла. — Звісно, якби ми були в Чикаго, його б легко прибрали, але тут у вас до гангстерів не звертаються.
— Тут, — посміхнувся мій друг, — вважають, що кожен має право на життя.
— Ну, я б не сказала. Гадаю, вам було б краще без деяких політиків, а те, що я знаю про Еджвера, дає мені право думати, що він теж буде невеликою втратою, радше навпаки.
У двері постукали, увійшов офіціант із вечерею. Джейн Вілкінсон продовжувала обговорювати свою проблему, не звертаючи уваги на його присутність.
— Мсьє Пуаро, я не хочу, щоб ви вбивали його.
— Дякую, мадам.
— Я подумала, що ви можете якось розумно поговорити з ним. Переконайте його прийняти розлучення. Я впевнена, ви зможете.
— Мадам, гадаю, ви переоцінюєте мене.
— О, мсьє Пуаро, але ж ви можете щось вигадати. — Жінка нахилилася вперед. Її блакитні очі знову широко розплющилися. — Вам же хотілося б, щоб я була щасливою, чи не так?
Її голос був ніжним, приглушеним і надзвичайно спокусливим.
— Я хотів би, щоб усі були щасливі, — обачно промовив детектив.
— Звісно, та я говорила не про всіх. Я думала лише про себе.
— Я сказав би, мадам, ви завжди так робите.
Він посміхнувся.
— Вважаєте мене егоїсткою?
— О, мадам, я такого не говорив.
— Визнаю, так і є. Але, бачте, я просто ненавиджу бути нещасливою. Це навіть впливає на мою акторську гру. І я буду такою нещасною, допоки він не погодиться на розлучення… або помре. Загалом, — задумливо продовжувала Джейн, — було б набагато краще, якби він помер. Тоді я почувалася б цілковито вільною від нього.
Вона глянула на Пуаро, шукаючи співчуття.
— Ви ж допоможете мені, мсьє Пуаро, еге ж? — Жінка підвелася, підібрала білу накидку й стояла, благально дивлячись на маленького бельгійця. Я почув гул голосів у коридорі. Двері були привідчинені. — Якщо ви цього не зробите… — продовжувала вона.
— Якщо я цього не зроблю, мадам?
Та розсміялася.
— Тоді я викличу таксі, поїду до нього й сама приберу його.
Сміючись, вона зникла в сусідній кімнаті саме тієї миті, коли в номер увійшов Браян Мартін з американкою, Карлоттою Адамс, та її супутником, а також ті двоє, що вечеряли з ним та Джейн Вілкінсон. Їх відрекомендували як містера та місіс Відберн.
— Мої вітання, — промовив Браян. — А де Джейн? Хочу повідомити їй, що я виконав доручення.
Джейн з’явилася на порозі спальні з помадою в руці.
— Ти привів її? Як чудово! Міс Адамс, я така захоплена вашим виступом! Я відчула, що просто мушу познайомитися з вами. Проходьте, поговоріть зі мною, поки я трохи підправлю обличчя. У мене надзвичайно жахливий вигляд.
Карлотта Адамс прийняла запрошення, а Браян Мартін сів у крісло.
— Ну, мсьє Пуаро, — почав він, — і ви потрапили в пастку. І що, наша Джейн переконала вас захищати її інтереси? Рано чи пізно, ви здастеся. Слово «ні» їй незрозуміле.
— Мабуть, раніше вона не чула його.
— Джейн — дуже цікава особистість, — сказав Браян. Він відкинувся у кріслі та ліниво видихнув цигарковий дим до стелі. — Для неї немає табу чи якоїсь моралі. Не скажу, що вона саме аморальна, ні. Вона радше не знає, що таке мораль. У житті для Джейн існує лише одне — те, що хоче вона.