Скориставшись нагодою, Лесик з Наташею усамітнилися в номері Льоліка і Боліка і саме там, оволодівши Наташею по-справжньому, вже після самого акту, сидячи навпроти повністю оголеної повії, Лесик побачив оті чорні цятки проколів і синці у зоні підпахової артерії, які його насторожили.
«Ти що колешся?» — запитав він її прямо.
«Коли йду на роботу, то так… Адже я тільки починаю. Важко психологічно».
«І що, допомагає?»
«Трохи допомагає. Знімає ступор».
«А що колеш?»
«Макову ширку… Гарно розслабляє».
Після того Лесику їбатися з Наташею якось розхотілося. Проте години через півтори, вживши ще двісті коньяку з сирами, хамоном, і трьома «Рафаеллками» (на цей раз до гастронома бігали Льолік і Болік), він жваво став задивлятися на їхніх партнерок, які збуджені і щасливі тільки-но повернулися з вулиці, де відсмоктали у самого Йосипа Кобзона! Ну, тобто не у самого Йосипа, як його там по-батькові… А у його залізного двійника, тобто пам'ятника, що стояв навпроти центрального входу до будинку культури «Ювілейний», на який прямо дивилися вікна 510 номеру готелю «Шахтар» у Донецьку.
Ідея, щоб дівчата відсмоктали у Кобзона, прийшла Льоші саме тоді, коли вони курили на балконі!
«А слабо, дєвки, отсосать у самого Кобзона? Главного пєвца донецкого края! Нашей гордості, честі і совісті?»
«А чьо отсосать-то? Он же пам'ятник?» — зайшлися сміхом дівчата.
«А ми йому хуй-то і прідєлаєм. Он чьо, не человек, што лі? Пашлі!»
Узявши із собою пляшку мартіні і кока-коли, уся ватага у складі Льоши, Серьожи, Льоліка-Боліка та їхніх дівчат рушила до пам'ятника. Як вони потім розповідали, ледь не всцикаючись від сміху, Льоша раз у раз прикладав до того місця пам'ятника, де б за анатомічними розрахунками, з-під пальта, мав стирчати ерегований пеніс, то пляшку Мартіні, то пляшку коли, а дівчата, удаючи, що смокчуть у самого Кобзона, пили ті напої прямо з пляшок. Повернулися за півгодини, бо на обрії з'явився міліцейський патруль. Були жваві, натхненні, розбещені безкарністю і напрочуд сексуальні!
З усієї компанії Лесю найбільше подобалася Лена — типова донеччанка, чи то з трохи перебитим (чи то вони так вроджуються?) кирпатим носом, довгими ногами, широко розставленими очима, їдкою, наглою вдачею, яка раз у раз кричала: «У-у-у-у-у, я отсосала у Кобзона! Кобзон, я тебя люблю! Сука, я прошу, хоть не надолго, боль моя, ти покінь меня!..»
Вона так крутила сракою і звивалася тілом, виводячи п'яним голосом пісні метра, серед яких були і легендарні «Мгновєнія», «І пісня про далеку батьківщину», і чомусь «День Побєди» і «Смуглянка», що Лесю так і закортіло поставити її раком і трахнути! Що він, зрештою, і зробив, обмінявшись з Боліком партнерками.
Справу робили у ванній кімнаті номера 510. Все було класично. Лєна, скинувши з себе джинси і труси просто на підлогу, обперлася руками на зачинену кришку унітазу і затрясла перед Лесиком оголеними сідницями. «Донбас порожняк нє гоніт!» — казала в півоберта зазираючи на Лесика, який увійшов у неї, аж прицмокнувши від задоволення. «Канєшна, нє гоніт!» — погодився він з повією.
Проте вжитий алкоголь і гандон «Гусарський» настільки притупляли відчуття насолоди від усвідомлення цієї соціально-ментальної парадигми, що з Лесика вісім потів зійшло, поки він витанцьовував тазостегновим суглобом сексуально-хореографічні па, від яких Лєночка за півгодини теж зовсім притомилася. Проте, з відчуття вродженого патріотизму і всотаної з маминим молоком любові до землі троянд і териконів, раз у раз, але дедалі тихше і тихше, майже умліваючи, шепотіла: «Давай, роднєнькій, давай! Данбас паражняк нє гоніт!»
Декілька разів вони пробували міняти пози, але нічого не вдавалося і лютий роз'ятрений Лесиків пагін стояв колом. Зрештою, повернулися до тої пози, з якої почали.
«Тільки ти візьми мене за яйця і злегка їх перекатуй у долоні», — дав Лесь мудру пораду молодій донецькій повії, якою та й скористалася.
Справи зрушили з місця… Лесь почав розуміти, що ще трохи і він вибухне.
Але того, що сталося у самій фінішній стадії, ані Лесь, ані Лєночка не чекали ніяк. Можливо, то штучний типовий «гламурно-данєцкій» Лєночкін манікюр (рожеві пазурі із блискучими стразікамі), який зачепив гуму презерватива і пошкодив її, а можливо, це сам гандон «Гусарський» був поганої якості… Історія світла на цей факт не проливає. А от саме те, що у найвідповідальніше фінальну мить презерватив порвався на шмаття — оце і відіграло вирішальну, можна сказати, фатальну роль у всьому подальшому Лесиковому житті, запустивши інфернальний механізм самознищення біоментальної системи під назвою «малорос-письменник Лесь Білий»! Чортівня, та й годі!
«Блядь, гандон порвався», — вихекнув він, тяжко дихаючи і навалившись грудьми на мокру від поту Лєночкіну спину, яка, впавши ліктями на унітазну кришку, теж ледве дихала.
«Так ти шо, кінчив у мене!?» — аж тіпнулася вона, і відкинувши Лесика задом, перевернулася до нього обличчям, дивлячись на кумедну поворозку з гумовим обідком, яка звисала з його ще набубнявілого, але вже кволого пеніса.
«Я ж кажу, гандон порвався…».
«Ідіот, я ж можу забеременеть! У меня сейчас самий опасний період!»
«А я шо могу сделать? — знизав плечима Лесик, — мойся давай бистрєє!»
А на ранок вони поїхали хто куди. Дівчата по своїх Ленінських, Дзержинських, Стахановських, та Пєрвомайських районах, а хлопці на летовище, звідки їх у майже новенькому «Боїнгу» доправили до Києва, так само продовжуючи ґречно і гостинно розливати без міри дорогий французький коньяк.
Не знаємо, як для Лєночкі, а от для Леся та несподівана «данєцкая встреча» озвалася рівно за тиждень. Спершу він почав відчувати певний дискомфорт у паху і легке свербіння у члені, а наступної неділі зранку під час справляння вранішньої потреби побачив на своїх трусах якісь зеленувато-сірі виділення. «Хєрня! Хєрня!» — знервовано подумав про себе Лесь і, не гаючи часу, цього ж понеділка чкурнув до лікаря.
Понеділок день тяжкий! А особливо, коли саме в понеділок здаєш проби на венеричний аналіз. Це коли тобі в члена заганяють металеву проволоку, так, що очі на лоба лізуть — цей момент, якщо його показувати чоловікам по телевізору, може у 90 відсотків відбити охоту до злягання з повіями.
А що вже й казати про лікування — щоденні уколи протягом двох тижнів, процедури, там різні антибіотики, що руйнують організм, ванночки-примочки, розчин срібла, який за допомогою пластикового шприца (слава Богу, без голки) власноруч тричі на день треба заганяти в уретру… Одним словом, жах! І це простий «інфекційний данєцкій хламідіоз!» А що вже казати про трипер, гонорею і сифіліс, чи отруйну «данєцьку ментальність»!
Майже три тижні тривало лікування! І ось, слава Богу, Лесик здоровий і аналізи у порядку. У всіх пунктах стоїть штамп «не виявлено».
Але хламідіоз така зараза, що у переважній більшості, дає ускладнення на передміхурову залозу. Простими словами — починається простатит! Варто тільки гарненько переохолодитися, (а Лесик якраз на День Перемоги цього року вночі із друзями купався у ставу і добряче охолов), і все… Знову болить у паху, ломить поперек, віддає вниз живота, важко мочитися, віднімаються ноги, бо розпухла залоза перетискає нервові закінчення і кровообіг… Одним словом, ще одна біда!
І ти знову ідеш до лікаря і тобі призначають різні види лікування, серед яких обов'язковим є прямий масаж простати (двадцять баксів за сеанс!!!). Це коли ти спустивши штани, стаєш раком на лікарську кушетку, а лікар-уролог, вдягнувши гумову рукавичку і змастивши твій анус вазеліном, середнім пальцем руки залазить в жопу і починає так званий «масаж» передміхурової залози, та й так, що тобі від болю і огиди очі лізуть на лоба і ти мугичеш, стираючи зуби в порошок: «Ой, бля, піздєц! Ой, бля, піздєц! їбав я вас, сук данєцкіх!», поминаючи незлим тихим словом і Лєночку, і Наташу, і усіх блядєй славного шахтарського краю, і виробників гандонів «Гусарських», і свій малоросійський статевий орган, що маскуючись під інстинктом розмноження, пхається у різні брудні піхви, множачи навколо, зовсім не милих діточок, а гріх, облуду, біль і страждання роду людського.