Аґата Крісті
Смерть на Нілі
Сибіл Бернетт, яка також любить тинятися по світу
Передмова авторки
«Смерть на Нілі» я написала, повернувшись після зими в Єгипті. Перечитуючи твір зараз, я наче повертаюся на пароплав з Асуана до Ваді-Хальфи. На борту тоді було чимало пасажирів, але персонажі, описані в цій книжці, мандрували зі мною в думках, і на тому пароплаві, що курсує Нілом, стали для мене справжнісінькими. У книжці багато персонажів і дуже ретельно розроблений сюжет. Гадаю, головна сцена інтригує та має драматичні перспективи, а три персонажі – Саймон, Ліннет і Жаклін – здаються мені реальними й живими.
Мій друг, Френсіс Л. Салліван, так уподобав цю книжку, що наполягав на її адаптації для сцени, що я зрештою й зробила. Власне, я вважаю цю книжку однією з найкращих моїх «закордонних подорожей», і якщо детективні історії називають «літературою ескапізму» (а чом би й ні!), то читач може втекти до сонячного неба та блакитної води, а також до злочину, не встаючи з крісла.
Частина перша
Персонажі в порядку їхньої появи
І
– Ліннет Ріджвей!
– Так, це вона! – сказав містер Барнабі, власник «Трьох корон».
Він штовхнув ліктем свого супутника.
Двоє чоловіків стали, простодушно витріщивши очі й трохи роззявивши роти.
Великий яскраво-червоний «ролс-ройс» саме зупинився перед місцевим поштовим відділенням.
Із нього вискочила дівчина – без капелюшка й у сукні, що здавалася (але лише здавалася) простою. То була дівчина з золотистим волоссям і правильними, владними рисами обличчя, дівчина з прекрасною фігурою, дівчина, яку рідко побачиш у Молтон-андер-Вуді.
Швидкими впевненими кроками вона ввійшла в будівлю пошти.
– Це вона! – повторив містер Барнабі й тихим шанобливим голосом додав: – Вона мільйонерка… Збирається вкласти в це місце тисячі… Тут будуть басейни, італійські парки та бальна зала, а половину будинку знесуть і перебудують…
– Вона привезе в місто гроші, – сказав його друг.
То був худорлявий обшарпаний чоловік із заздрісним і неприязним голосом.
– Так, це чудовий шанс для Молтон-андер-Вуда. Прекрасний шанс, – погодився містер Барнабі. Він ставився до цього більш прихильно, тому додав: – Та й ми всі зі сну стрепенемося.
– Не те що за часів сера Джорджа, – відказав супутник.
– Так, то все ті коняки, – поблажливо відповів містер Барнабі. – Ніколи йому не щастило.
– Скільки він отримав за маєток?
– Я чув, шістдесят тисяч чистими.
Худорлявий аж присвиснув. Містер Барнабі тріумфував далі:
– І кажуть, вона витратить іще шістдесят тисяч, щоб довести все до ладу!
– Чорт! – вигукнув худорлявий. – Звідки в неї стільки грошви?
– Кажуть, з Америки. Її мати була єдиною донькою мільйонера. Як у кіно, еге ж?
Дівчина вийшла з пошти й сіла в машину. Худорлявий не зводив із неї погляду, поки вона не поїхала. Тоді він пробурмотів:
– Як на мене, це неправильно. Гроші й врода – це занадто! Якщо дівчина настільки багата, вона не має права бути ще й вродливою. А ця красуня… У неї є все. Це несправедливо…
ІІ
Витяг із колонки світської хроніки «Дейлі Блаґ»:
Серед відвідувачів ресторану «У тітоньки» я помітив красуню Ліннет Ріджвей. Вона була разом із вельмишановною Джоанною Саутвуд, лордом Віндлзгемом і містером Тобі Брайсом. Міс Ріджвей, як відомо, дочка Меліуша Ріджвея, який був одружений з Анною Гартц. Вона успадкує від свого дідуся Леопольда Гартца величезне багатство. Мила Ліннет – тепер знаменитість, і, подейкують, про її заручини оголосять найближчим часом. Лорд Віндлзгем, схоже, дуже épris[1]!
ІІІ
– Дорогенька, я думаю, усе буде надзвичайно казково! – сказала вельмишановна Джоанна Саутвуд.
Вона сиділа в спальні Ліннет Ріджвей у Вудхоллі.
З вікна було гарно видно сади та відкритий простір аж до синьої димки лісів.
– Усе майже досконало, еге ж? – спитала Ліннет.
Вона оперлася руками на підвіконня. Обличчя дівчини, пристрасне й енергійне, світилося радісним передчуттям. Поруч із нею Джоанна Саутвуд виглядала дещо непоказною – висока худорлява жінка двадцяти семи років з витягнутим розумним обличчям і химерно вискубаними бровами.