Від Вітрув та її небоги можна було сподіватися чого завгодно, особливо стара знала надто багато, аби цим не скористатися. Я давав їй бабки, але краля хтіла мати все. Коли я починав говорити з нею ніжно, це її насторожувало. Повезу її в Булонський ліс, казав я сам до себе. Вона тримала на мене зло. Треба її заінтриґувати. У Лісі в мене були свої плани, розкажу їй гарну історію, потішу її самолюбство.
«Спитай у своєї тітки, — кажу їй. — Ти повернешся до півночі… Чекай на мене в кав'ярні Бізанс!»
Звідтіля ми вирушили вдвох. Коли проминули Порт-Дофін, її настрій вже поліпшився. Вона любила багаті квартали. Блощиці в «Готелі Меридьєн» наводили на неї жах. Коли вона знімала сорочку, зупинившись десь на ніч, то соромилася за сліди від укусів. Усі такі, як вона, знали, що то укуси блощиць. Вони добре розбиралися в різних дезинфікуючих засобах для припалювань… Мрією Мірей була кімната без комашні. Якби вона зараз здиміла, тітка вернула б її назад. Тітка розраховувала, що та її годуватиме, але я знав, що в неї вже є свій «кіт», який також на це претендує, Вебер з Валь-де-Ґрас[4]. Він кінчив на кокаїні. Читав «Подорож на край ночі»…
Коли ми підійшли до Каскаду, я перейшов на інтимні теми…
«Я знаю, що в тебе є поштовий службовець, який так махає батогом, що…»
Спершу вона була задоволена, кокетувала зі мною й говорила відверто. Розповіла мені геть усе. Та коли ми дійшли до ресторану Катлан, вона не наважувалася йти вперед, темрява її лякала. Вона гадала, що я її покликав, аби помститися у Лісі. Вона обмацала мої кишені, щоб довідатися, чи не взяв я із собою револьвера. У мене нічого не було. Вона обмацала мій кінець. Пославшись на машини, що проїздили попри нас, я запропонував їй перейти на острів, де можна було спокійно погомоніти. Вона була справжньою шльондрою, їй важко було одержати насолоду, але небезпека її зачаровувала. Веслярі з набережної гребли абияк, заплутувалися в гіллі, лаялись, падали, збивали свої ліхтарики.
— Послухай, як качки задихаються в сечі!
— Мірей, — мовив я до неї, тільки-но ми вмостилися, — я знаю, ти любиш брехати на всі заставки… правдою ти не переймаєшся…
— Та де, — відповіла вона, — якби я повторювала хоча б чверть того, що чую!..
— Гаразд, — зупинив я її, — я відчуваю до тебе співчуття і навіть симпатію… Не через твоє тіло… не через твій ніс… Мене приваблює лише твоя сила уяви… Я споглядач! Ти розповідатимеш мені різну бридоту… Я присвячу тобі частину чудової Леґенди… Якщо хочеш, підпишемо її обома іменами? Фіфті-фіфті? Ти заробиш грошей!..
Їй подобалися розмови про гроші… Я розповів їй, у чому річ… Запевнив, що скрізь будуть принцеси й справжні оксамитові шлейфи… мережива на чохлах… хутра й коштовності… Стільки, що годі уявити… Ми чудово домовилися про всі дрібниці й прикраси, ба навіть про костюми. І ось як розвивалась наша історія:
«Ми зараз у Бредоні, Вандея… У час турнірів…
Місто готується до прийому… Ось ґалантні маски… Ось оголені борці… жонґлери… Їхній візок проїжджає… розтинає натовп… Ось печуться млинці… Гурт лицарів у важких обладунках із дамаської сталі… вони прибули здалеку… з Півдня… з Півночі… кидають один одному мужні виклики…
Ось Тібо Злий, трувер, перед заходом сонця він підходить до міської брами, бреде стежиною. Цілком виснажений. Він прибув до Бредона шукати притулку й нічлігу… Він приїхав до Жоада, підступного сина прокурора. Збирається нагадати йому брудну історію: вбивство лучника в Парижі, біля мосту Міняйл, коли вони ще були студентами…
Тібо наближається… На переправі Сент-Женев'єв не бажає заплатити децим поромникові й кидається з ним у бійку… Прибігають лучники… валять його на землю… волочать. І ось його зі зв'язаними руками, розлюченого, у подертому одязі, тягнуть до Прокурора. Він затято відбивається, кричить йому в обличчя цю гидку історію…»
Мірей сподобався стиль, вона хотіла додати ще сильніших барв. Уже давно ми так добре не розуміли одне одного. Врешті слід було вертатися додому.
Алеями Баґатель гуляло лише декілька пар. Мірей заспокоїлась. Їй забаглося поспостерігати за ними. Забувши про мою чудову Леґенду, вона взялася розмірковувати про те, чи завжди жінки потай бажають задовольнити одна одну… Наприклад, якби Мірей закортіло розважитися зі своїми подругами?.. або їх по-справжньому віджучити?.. особливо маленьких, тендітних, справжніх газелей?.. Мірей, яка під час ходи погойдувала, ніби атлетка, плечиками… тазом…