Цим листом я хочу попередити тебе по-батьківському, по-товариському перед твоїм остаточним поверненням, востаннє застерегти тебе, поки ще є час, аби уникнути непотрібного засмучення, подиву чи обурення тим, що відтепер ти зможеш розраховувати лише на самого себе, Фердінане! Тільки на себе! Не розраховуй більше на нас! прошу тебе! Ми не спроможні більше забезпечувати твоє існування та прожиток! Ми з твоєю матір'ю на межі! Ми більше нічого не можемо для тебе!..
Ми буквально знемагаємо під вагою наших турбот, як старих, так і нових… На порозі старости наше здоров'я, підірване тривалими тривогами, виснажливою роботою, невдачами, постійними хвилюваннями, відсутністю будь-якого порядку, воно сильно похитнулося і продовжує руйнуватися… Ми in extremis[42], любий хлопчику! Матеріально у нас нічого немає!.. Від невеликого спадку, що дістався нам від твоєї бабусі, нічого не залишилося!.. абсолютно нічого!.. жодного су! Ба більше! Ми заборгували! У Пасажі твоя мати зіткнулася з новими труднощами, які здаються мені нездоланними… Несподівана зміна, неочікуваний різкий поворот моди звів у цьому сезоні до нуля наші шанси трохи поправити становище!.. Всі наші плани зруйновано… Наша передбачливість підвела нас… З великими труднощами, скорочуючи всі витрати, навіть на харчування, ми зібрали протягом цієї зими справжню колекцію «ірландських болеро». І ось удар! Покупці несподівано відвернулися від них у гонитві за новою модою… Нічого більше не можна збагнути! Це просто зла доля, що звалилася на наше бідне суденце!.. Можна було передбачити, що твоя мати не зможе позбутися всіх цих болеро! Навіть за низькою ціною! Тепер вона намагається переробити їх на абажури! для нових електричних приладів!.. Не надто корисна витівка!.. Скільки це може тривати? Що нас чекає? У свою чергу в «Коксінелі» я змушений щодня відбивати підступні, лицемірні, я б навіть сказав, витончені напади з боку молодих співробітників, які щойно отримали призначення на посаду… Багатії з престижними університетськими дипломами (деякі з них є стипендіатами), яких підтримує Генеральний директор, вони мають безліч світських та родинних зв'язків. Ці молодики, такі сучасні, вони абсолютно не гребують будь-якими засобами, мають у порівнянні з простими службовцями, як я, незрівнянні переваги… Жодного сумніву, що їм удасться (і здається, дуже скоро) не лише вижити нас із наших скромних посад, але й остаточно викинути за облавок!.. Це питання якогось місяця, навіть якщо надто не перегинати палицю! Щодо цього я не маю жодних ілюзій!
Що ж до мене, то я намагатимуся протриматись якомога довше… не втрачаючи самовладання і гідности… Я намагатимуся звести до мінімуму можливість грубого інциденту, наслідки якого легко собі уявити… Всі можливі наслідки! Я докладаю максимум зусиль!.. стримуюся!.. намагаюся тримати себе в руках, щоб не дати ані найменшого приводу для лайки! шкода, далеко не завжди це вдається… У своїй ретельності ці молоді парвеню доходять до справжніх провокацій!.. Я стаю мішенню, метою для їхніх інтриг! Я відчуваю, що вони переслідують мене своїми вивертами, знущаннями та постійними кпинами… вони мене дістають… Чому? Я гублюся в здогадах… Чи, здається, тільки через мою присутність? Можеш собі уявити, що таке сусідство й постійна ворожість для мене надзвичайно болючі. Більш того, зваживши все як слід, я усвідомлюю, що приречений у цьому змаганні у спритності, хитрості та підступності!.. Що я можу їм протиставити? Я не маю жодних особистих або політичних зв'язків, моє життя добігає кінця, у мене не має ні статків, ні родичів, у цій грі я маю лише один козир! Це чесна бездоганна служба в «Коксінелі» протягом ДВАДЦЯТИ ДВОХ РОКІВ БЕЗПЕРЕРВНО, моє чисте сумління, моя порядність та чітке непохитне уявлення про обов'язок… Чого ж мені чекати? Очевидно, гіршого! Тяжкий тягар моїх чеснот мені зарахують, боюся, скорше в дебет, ніж у кредит, коли настане час зводити зі мною рахунки!.. Я бачу це наперед, мій любий сину!..
Якщо моє становище стане зовсім нестерпним (а воно стає таким дедалі швидше), якщо мене викинуть раз і назавжди? (А привід знайдеться! Все частіше ставиться питання про повну реорганізацію наших служб.) Що тоді буде з нами? Ми не можемо думати про це з твоєю матір'ю, не здригаючись від жаху! Нас охоплює страх!..
Про всяк випадок, у намаганні знайти захист, я вирішив опанувати (остання спроба) друкування на машинці, не в бюро, певна річ, а в ті кілька годин, які залишалися вільними від доставок та біганини у справах, пов'язаних з нашою крамницею. Ми взяли напрокат цей інструмент (американський) на кілька місяців (нові витрати). Але й щодо цього я не тішу себе особливими ілюзіями!.. У моєму віці, ти це знаєш, нелегко пристосовуватися до нової техніки, до інших методів, інших манер, інших думок! Особливо людям, що знеможені, як ми, тривалими злигоднями життя, вкрай знеможені… Все це змушує нас дивитися в майбутнє, мій любий сину, з важким серцем! і ми не маємо права, безперечно, це не буде перебільшенням, навіть на одну помилку, навіть на найменшу необережність!.. Якщо ми, твоя мати і я, не хочемо закінчити життя в цілковитих злиднях!..