Він не давав мені сказати жодного слова, я так і стояв із роззявленим ротом…
— Ви розумієте мене, справжнє багатство не в гаманці!.. Фердінане! ні! У гаманці нічого немає! Нічого!..
Я теж так думав…
— А поки спершу давайте помріємо! Я дам вам знання! Сенс існування! Це справжній капітал у наших справах! Справжній дар!.. Я допущу вас до паперів, до всіх паперів!.. Відповідальний секретар… Відповідальний за матеріальну частину. Га? Це, здається, вам найбільше пасує… Вам подобається? Не претензійно?.. Підійде?
Звичайно, мені це підходило… Мені підходило все… Але відповідальний за матеріальну частину — це було аж ніяк не почесно… Це була важка робота!.. У цьому я відразу переконався… З ручним візком я мусив виконувати всю роботу з достави… Всі походи до видавця… До того ж я відповідав за всі несправності повітряної кулі… Я мав знаходити всі потрібні інструменти, барометри, розпірки, різні дрібні деталі та інші брязкальця… Я лагодив усі діри оболонки… Лагодив нитками і клеєм. Я зав'язував наново всі вузли на канатах та мотузочках… такелаж постійно рвався… «Завзятий», ця повітряна куля, священний балон, був оточений загальною пошаною, навіть коли лежав у глибині підвалу, обсипаний нафталіном… та міріади хробачків жирували в його складках… На щастя, у щурів каучук викликав відразу… лише зовсім маленькі мишки гризли тканину. Я знаходив у «Завзятому» діри й найменші лакуни та лагодив їх, зашиваючи через край, все залежало від розміру дірок… Потроху він рвався всюди, я церував його годинами, це скінчилося тим, що мене повністю поглинуло це заняття.
У кімнатчині, що правила за гімнастичний зал, було трохи просторіше… До того ж не можна було, щоб мене бачили… відвідувачі контори…
Одного разу, це було передбачено нашою урочистою угодою, я теж мав піднятися в цій штуці на висоту трьохсот метрів… Якось у неділю… Як помічник… Тоді мій титул зміниться… Він говорив мені про це, гадаю, щоб я більше старався… Він був досить хитрий… Зиркав на мене своїми маленькими поросячими очицями… Я бачив його наскрізь… Він брехав за двох!.. Він заздалегідь вирішив обдурити мене!.. Але все-таки харчів у задній кімнаті контори цілком вистачало… Не можна сказати, щоб я був дуже нещасний… Я йому справді був потрібен! Господар є господар!
Я вовтузився зі своїм церуванням, а він заходив до мене близько четвертої.
— Фердінане! Я закриваю контору… Якщо прийдуть… і запитають про мене… скажи, що я вийшов п’ять хвилин тому, що я поспішав! Я скоро повернуся!
Я знав, куди він іде. Він ходив у «Заколот», маленький бар у Пасажі Віладо, на розі вулиці Радзивілл, аби дізнатися результати перегонів… Завжди в той самий час… Він нічого мені про це не говорив… Але я все одно знав… Якщо він вигравав, то насвистував мелодію машіші[54]… Це бувало не часто… Якщо ж пролітав, то був роздратований та всюди плювався… Ходив звіритися на іподром. Тягав за собою газетку прогнозів. Позначав своїх «конячок» блакитним кольором… Це був перший ґандж, що я в нього відкрив.
Його певна нерішучість щодо того, щоб увести мене в курс справи, була пов'язана з кінними перегонами… Він боявся, що я буду про це бовкати… розпатякаю всюди, що він грає у Венсенн… і це дійде до передплатників. Він зізнався мені в цьому трохи згодом… Він страшенно програвав, йому не дуже таланило, хоча він постійно збільшував ставки, але все було марно, він більше не бачив їх, як своїх вух… У Мезон-Альфор, Сен-Клу, Шантії… Скрізь було те саме… Справжня безодня… На це йшли всі гроші за передплату!.. А гроші від повітряної кулі спливали в Отей… Кінні перегони влітали в копієчку! Лонґшан! Ла Порт! Аркей-Кашан! І гоп! І гоп! Ля-ля! Мчимо чвалом! Я бачив, як каса тане, а чому — здогадатися було неважко… Маленькі монетки летіли на жокеїв! рись! галоп! за місце! за перемогу! За всі можливі види!.. Щоб хоч якось розплатитися з видавцем, ми перейшли на квасолю… Мого раґу вистачало нам на тиждень, і ми їли його в бюро із серветкою на колінах… Це було геть не смішно!.. Коли він програвав, то ніколи не зізнавався в цьому… Тільки ставав злим, похмурим і агресивним щодо мене… він зловживав своєю владою.
54