Ніколи, я певен цього, він не погодився б покинути землю, не пояснивши спершу глядачам у дружній бесіді всі деталі та принципи аеростатики. Щоб заволодіти увагою присутніх, він сідав, балансуючи, на самий край гондоли у своєму незвично прикрашеному рединґоті та панамі й чіплявся рукою за мотузки… Він демонстрував гру клапанів і вентилів, гайдропа[58] і барометрів, закони баласту й сили тяжіння. Потім, захоплений предметом, він переходив до інших сфер, розповідаючи уривками про метеорологію, міражі, вітри та циклони… Він заводив мову про планети і рух зірок… Не забував нічого: Кільця… Близнюки… Сатурн… Юпітер… Арктур і його обриси… Місяць… Бельгофор і його рельєф… Він висловлював судження про все… Про Марс він міг говорити годинами… Знав його дуже добре… Це була його улюблена планета! Він розповідав про всі його канали, їхні русла та течію! Про його флору! Начебто він сам купався там! Він був на «ти» з планетами! Він мав величезний успіх!
Поки він, розсівшись, бризкав слиною та зачаровував натовп своїм красномовством, я потихеньку робив свої справи… Це був мій невеликий заробіток. Я користувався загальною схвильованістю і збудженням… вклинювався в натовп та пропонував «Майстротрон» по дюжині за два су, неспродані підручники з автографом… пам'ятні медалі з крихітною повітряною кулею, а для тих, які здавалися мені найрозбещенішими… які лапають у натовпі… у мене був невеликий набір цікавеньких картиночок, дуже пікантних… прозорих і переливних… Рідко траплялося, щоб я не розпродавав усе… Трохи талану, і поступово я багатшав на двадцять п'ять монет! На ті часи це була сума! Як тільки я все спихував і збирав урожай, то робив учителю знак… Він перекривав пару… Припиняв свою балаканину… І знову спускався в гондолу… Прив’язував панаму… кріпив свої стрижні, відв'язував останній шкот і потихеньку відчалював. Я тримав найостанніший канат… Це я подавав команду «Віддати кінці»… Він дув у свій ріжок… «Завзятий» здіймався в височінь!.. Ніколи я не бачив, щоб він летів прямо… Із самого початку він ішов убік. З різних причин… Летів якось навскоси… розгойдувався над дахами… Зі своїми численними латками він був схожий на великого різнобарвного арлекіна… Він вибрикував у повітрі, чекаючи, поки подує справжній бриз… він міг підніматися лише на сильному вітрі… В такому стані, як стара спідниця на мотузці, він був небезпечний… Навіть найтемніші польові миші — і ті це бачили… Всі сміялися, дивлячись, як він теліпається серед дахів… Але мені було не до сміху!.. Я побоювався нищівного поштовху! Моторошного! Це був би його останній виверт… Я подавав Куртіалю різні знаки… щоб він зараз же скидав пісок!.. Та він ніколи не квапився… Боявся надто високо підніматися… Але страх тут був цілком зайвий!.. Те, наскільки високо він підніметься, було не так важливо, якщо взяти до уваги стан оболонки!.. найбільше він побоювався, щоб не звалитися просто на село… він був на волосину від цього… він міг врізатися в школу… або сісти на стічну трубу… Приземлитися просто на мерію!.. гепнутися в найближчому ліску. Було цілком достатньо висоти в п'ятдесят чи шістдесят метрів… я розраховував лише на ласку долі… Це був максимум… Найкраще для Куртіаля в його жалюгідному становищі було б узагалі ніколи не підніматися вище другого поверху… Це ще можна було допустити… А потім починалося справжнє божевілля… Хоча б тому, що ту кляту оболонку практично неможливо було до кінця надути… На один, два балони більше — й куля розповзлася б по швах… Просто вибухнула б, як граната!.. Тільки пролетівши над останньою хатиною та проминувши останню огорожу, він викидав пісок. Нарешті наважувався й витрушував увесь запас… Без баласту його злегка підкидало… метрів на десять… Надходила черга голубів… Він різко відкривав кошик, і пташечки випурхували стрілою… В цей момент я мав підключатися… Це служило сигналом до спуску!.. Мушу сказати, що я мчав зі страшною швидкістю… Я мав розігрувати комедію, щоб розворушити цих бідолах!.. І вони всі прожогом кидалися за кулею… швидко допомагали нам скласти… цю величезну подерту оболонку… і віднести все господарство на вокзал… причепити на лебідку… Але то ще було не все! Найкраще, як свідчив досвід, не дозволити їм усім одразу ж здиміти… і змусити їх ще поштовхатися з нами й прибігти всім натовпом, слід було розіграти катастрофу… Це діяло майже безвідмовно… Інакше ми залишалися в програші… за роботу їм довелося б платити… А без них!.. довелося б усе залишити…
58