Але й після повернення в Пале-Рояль це ще не скінчилося!.. Наш чудовий аеростат навіть у глибині підвалу смердів так потужно, що нам довелося спалити за літо щонайменше десять каструль бензойної смоли, сандалу та евкаліпту… цілі стоси вірменського паперу[59]!.. Інакше нас би витурили! Вже були скарги… Але це було ще півбіди… Зрештою, то були звичайні труднощі нашого ремесла… Найсильнішого й фатального удару нам завдала конкуренція з боку літаків… Саме так… Вони відбили у нас всю клієнтуру… Навіть наші найвірніші комітети… ті, що нам повністю довіряли і завжди приймали нас… Перон, Брів-ла-Вілен, наприклад! Карантан-сюр-Луан… Мезе… Цілковито віддані Куртіалю тихі комітети… що знали його вже 35 років… і де йому завжди довіряли… Всі вони раптом під різними приводами стали уникати нас!.. викручуватися! брехати! Це був кінець! Страшно було подумати!.. Особливо починаючи з травня і червня-липня 1911 року справи пішли гірше нікуди… Якийсь Кандемар Жульєн — якби лише він один! — зі своєю «Бабкою» відбив у нас понад двадцять клієнтів!..
І це незважаючи на те, що ми пішли на нечувані знижки… Ми змушені були їхати все далі… Возили з собою водень… помпу… барометр… Ми їздили в Нюї-сюр-Сомм за 125 франків! Включно з газом! Окрім дорожніх витрат!.. Направду, це було вже занадто! найбрудніші містечка… та зубожілі субпрефектури не бажали бачити нічого, крім біпланів… Вільбура Райта[60] з компанією!..
Куртіаль чудово розумів, що це боротьба не на життя, а на смерть… Він вирішив дати відсіч… Зробити неможливе. Протягом двох місяців він опублікував у своєму журнальчику один за одним чотири підручники і дванадцять статей, в яких доводив, що літаки ніколи не літатимуть!.. Він називав це хибним прогресом!.. Протиприродним захопленням! збоченням техніки!.. Він вважав, що це жахливе сп'яніння минеться! А він, Куртіаль де Перейр, який має тридцятидворічний досвід, умиває руки! До статей додавалися світлини!.. Але він запізнився! Читачі були вже надто захоплені!.. Їх накрила зростаюча популярність! У відповідь на свої памфлети і викривальні промови він отримав лише образи, град грубих лайок і погроз… Винахідницька публіка вже не йшла за де Перейром!.. Такою була гірка правда… Але він уперся… Й не бажав відступати!.. Ба навіть пішов у наступ!.. Так, у найкритичніший момент він заснував товариство «Перо на вітрі»!.. На захист повітряної кулі, набагато легшої за повітря! Виставки! Демонстрації! Конференції! Свята! Розваги! Громадські слухання в «Майстротроні». Але у нього не знайшлося й десятка прихильників! Усе попахувало жахливим провалом! Я знову взявся за латання… Я стільки вже запозичив зі старого прив'язного аеростата «Архімед», що не залишилося більше жодного придатного клаптя!.. Одні зогнилі обривки!.. І «Завзятий» був не набагато кращими… Самі нитки! Скрізь світилися діри… Я бачив усе, і мені довелося за це дорого заплатити!
У неділю в Понтуаз відбувся наш останній повітряний підйом. Все-таки він вирішив ризикнути… Куртіаль не говорив нічого певного!.. Як могли, ми підрихтували нашого нещасного напівпокійника, зібрали нитки на кутках, вивернули оболонку навиворіт… Трохи зміцнили целофановими смужками… каучуком, дротом та законопатили клоччям! Але незважаючи на все це, перед мерією сталося неминуче, відбувся заключний напад! Хоч ми і закачали в нього майже цілий газометр… Він втрачав значно більше, ніж брав у себе… Це був ендосмос[61], Перейр одразу ж поставив діагноз… А потім, як і слід було очікувати, він повністю луснув… з жахливим шумом! Усюди став ширитися огидний запах… Люди намагалися врятуватися від газу… Почалася паніка! загальне сум'яття!.. А потім величезна оболонка звалилася просто на жандармів!.. Вони заплуталися в складках і почали задихатися… Дриґали ногами… Вони нагадували пацюків… Після тригодинних зусиль звільнили наймолодшого!.. Інші були непритомні… Нашій популярності настав кінець! Усі накинулися на нас… Хлопчаки почали дражнитись!..
59
60
61