Вони з приятелем знайшли хатину, де його ніхто б не зміг потурбувати, на схилах Атіс-Мон. Уже наступного дня до нас налетіли кредитори. Вони не забиралися з Пасажу, негідники!.. Діставали батька навіть у конторі «Коксінель». То була просто ганьба! Батько метав громи й блискавки… Знову влаштовував скандали…
— Що за банда! Що за поріддя!.. Що за брудна потолоч уся ця сімейка! Ні хвилини спокою! Дістають навіть на роботі!.. Мої брати поводяться так, ніби вийшли з тюрми! Моя сестра торгує сракою в Росії! Мій син уже зіпсутий до краю! Ну я і вплип! Ну й обісрався!..
Мати губилася й не знала, що сказати… Вона вже не намагалась заперечувати… Він з цього користався…
Кредитори швидко втямили, що батько дорожить честю родини… Й тепер не відпускали його ні на крок. Не вилазили з нашої крамниці… Нам і так уже не вистачало на їжу… Якби ми заплатили борги, то вже б зовсім подохли…
«Поїдемо до нього наступної неділі!.. — ухвалив рішення батько. — Я побалакаю з ним як чоловік з чоловіком!..»
Ми виїхали раненько, аби мати більшу певність, що застанемо його тверезим… Спершу ми трохи поблукали… Врешті знайшли дорогу… Я гадав, що побачу дядька Артура приголомшеним, заляканим, з каяттям на обличчі: як він десь у закутку печери, куди його загнали триста жандармів, гризе засушених щурів… Тобто таким, як у «Захоплюючих картинках» описували каторжників-утікачів… Та дядько Артур виявився геть іншим… Ми знайшли його вже за столом бістро «Чарівна Адель». Він влаштував нам свято у затінку дерев… Та й пив він аж ніяк не оцет, а добре сухе в кредит!.. Рожеве мюскаде… Найкращих сортів… Він почувався пречудово… Ніколи йому не було краще… Він розважав усіх сусідів. Його вважали неперевершеним… Приходили лише задля того, аби його послухати… Ніколи раніше в «Чарівній Аделі» не було стільки відвідувачів… Усі стільці були зайняті, люди сиділи навіть на сходах… Усі дрібні власники аж із Жувізі… в дешевих панамах… та всі рибалки в сабо заходили до «Чарівної Аделі» хильнути аперитиву й поглянути на дядька Артура. Вони ще ніколи стільки не сміялися.
Розваги були на будь-який смак! Які завгодно ігри! Атракціони! Балачки!.. Загадки!.. Під деревами!.. Для паній… Дядько Артур давав жару… загальний улюбленець… Він метушився, ліз у кожну розмову… При цьому не знімав з голови свого брунатного артистичного берета. Навіть зараз, у розпал літа. Піт котився з нього градом… Він анітрохи не змінився… Гостроносі черевики, оксамитові штани… Велетенська краватка у вигляді салатного листка…
Він мав слабинку до покоївок, і знайшов собі вже трьох… Ті були такі щасливі прислуговувати йому і любити його… Він і чути не хотів про свої поневіряння на вулиці Вожирар… То вже забулося!.. Він навіть не дав моєму батькові закінчити… Навіщо згадувати такі дурниці… Розцілував нас усіх по черзі… Він був дуже радий бачити нас…
«Артуре! Послухай мене хоч одну хвилину!.. Твої кредитори не відходять від наших дверей!.. з ранку до ночі!.. Не дають нам спокою!.. Ти чуєш?» Артур одним жестом відмахнувся від усіх цих мізерних спогадів. А мій батько виглядав як жалюгідний, упертий телепень… Взагалі його вже було шкода! Ходіть-но всі сюди!.. Ходи, Оґюсте! Потім розкажеш! Я покажу вам найчарівніший краєвид у цій місцевості!.. Сен-Жермен — ніщо порівняно із цим… Спершу стежка вгору… потім ліворуч, а там під зеленим склепінням моя майстерня!..»
Так він називав свою хатинку… Вона справді була на мальовничому місці. Звідтіля відкривався краєвид на зелену долину… Сена до Вільнев-Сен-Жорж, а з другого боку ліс Сенар[20]. Годі й уявити щось мальовничіше. Йому пощастило. За житло він не платив і шеляга. Певна річ, адже він охороняв ставок землевласника…
Ставок заповнювався лише взимку, влітку він пересихав. Панії дуже любили дядька… Від покоївок проходу не було. Харчів було скільки завгодно!.. Мускатне вино, таке саме, як і в сільському шинку, ковбаса, артишоки та білий сир… Скільки душа забажає! Моїй мамі він так смакував. Отже, Артур не надто журився… Розповідав нам про нові замовлення… Вивіски для бістро, бакалійних крамниць, пекарень… «Вони робитимуть корисне, а я красиве!» Це був його девіз… Стіна була завішана ескізами: «Фарширована щука» — здоровенна синьо-червоно-кіноварного кольору рибина… «Прекрасна купальниця», змальована з однієї його подружки-пралі, з сяючими пипками на грудях, чудова ідея… Майбутнє було забезпечене. Лишалося лише порадіти за нього.
Перш ніж повертатися до села, він усе порозпихав у три або чотири глеки, весь харч, як ото зазвичай ховають скарби перед тим, як їх закопати… Не хотів залишати навіть об'їдків. Остерігався випадкових перехожих. На дверях написав крейдою: «Більше не повернуся».
20