Нарешті мені усміхнулося щастя. Диво сталося на розі вулиці Сен-Лазар… А я ж проходив тут щодня!.. І ніколи навіть не спинявся. Крамниця виробів у китайському стилі… За сто метрів від Триніте. Я мав би зауважити, що й тут полюбляють різних покручів, і не маленьких, а величезних розмірів! Усі вітрини були заповнені ними! І не заради жарту, а справжій потворний несмак! За стилем достоту як у мене… Одне слово, такий самий жах… Щоправда, у них були переважно саламандри… летючі дракони… будди з велетенським черевом… позолочені… банькаті… зі злим поглядом… Вони курили, сидячи на підставках… У стилі «мріяння курця опію»… А ще гори аркебуз та алебард до стелі… з тороками й скляними намистинами. Просто можна луснути від сміху. Звідтіля звивалися різні гади, що плювали вогнем… І тяглися до підлоги… Здіймалися колонами… Сотні парасоль на стінах, що палали яскравими барвами, й на довершення всього чортисько біля дверей, в людський зріст, весь в оточенні жаб, витрішкуваті очі яких сяяли тисячами ліхтарів…
Оскільки вони продавали подібні речі, мені спало на думку… а раптом їм сподобається те, що продаю я?
Тоді, набравшись духу, я увійшов до крамниці… розклав товар… Спершу дуже хвилювався… та врешті опанував себе…
Переді мною стояв маленький вузькоокий чоловічок з голосом старої звідниці, хитруватий, непоказний, в шовковому вбранні, прикрашеному рюшами, в дерев’яних шльопанцях — одне слово, справжнісінька макака, ще й у м'якому капелюсі… Спершу він майже ні на що не реагував… Проте я помітив, що вразив його такою кількістю чарівних штукенцій… мандрагорами… усіма цими медузами спіральної форми… самофракійськими брошками… Для китайця — то просто лакітки!.. Треба було прибути так здалеку, аби оцінити мою колекцію…
Нарешті він відкидає свою позірну байдужість… Він насправді схвильований… Навіть окрилений… Від нетерплячки плутає слова… Врешті каже мені таке: «Гадаю, милий юначе, я матиму можливість щось для вас зробити…» І провадить далі…
Він знає одного поціновувана біля Люксембурзького саду… Одного надзвичайно пристойного добродія… Справжнього науковця… який кохається в коштовностях, що виконані у високому стилі з неабияким умінням… саме те, що мені потрібно… цей тип — манчжурець, приїхав у відпустку… Китаєць пояснив мені, як слід триматися… Не варто говорити надто гучно… Той не терпить галасу… Він дає мені адресу… Правда, не якийсь там крутий готель, а вулиця Суффло… Китаєць із Сен-Лазар просив для себе лише «комісійні»… Якщо я отримаю замовлення… лише п'ять відсотків… Це ще по-людському… Я підписую його папірець… Не гаючи жодної секунди… Тут-таки на вулиці Мортір заскакую в омнібус в напрямку до Одеону.
Знаходжу мого поціновувача мистецтва. Показую свої коробки, відрекомендовуюся. Розкладаю зразки. Він ще вузькоокіший, ніж той… І також носить довгий одяг. Він просто зачарований тим, що я приніс… Побачивши такі чудові речі, він стає говірким…
Показує на мапі, звідкіля він… З кінця світу… і навіть ще далі, ліворуч за полем мали… То був справжній мандарин на вакаціях… Він волів би мати прикрасу, й обов'язково вирізьблену спеціально для нього… Він уже навіть обрав модель. Він хотів, щоб я виконав справжнє замовлення!.. Він пояснив мені, де я можу його скопіювати… В музеї Ґалльєра[30], на третьому поверсі, в центральній вітрині. Щоб я не помилився, він накидав маленький ескіз. І підписав великими літерами ШАК’Я-МУНІ, таке було ім'я… Бог Щастя!..[31] Він хотів мати такого самого, у вигляді заколки для краватки. «Там, у себе, я вбираюся по-європейському, — сказав він. — Я чиню справедливість!»
Оце то побажання… А він ще й повністю мені довіряв. Вручив двісті франків просто в руки, на купівлю благородного металу… Так було зручніше… Щоб не гаяти часу…
У мене самого обличчя стало, як у Будди, коли я брав у нього ті дві купюри… Я не звик до такого поводження… Дорогою Бульварами я наспівував, мене ледь не переїхала машина, настільки я був збуджений…
Нарешті приходжу на вулицю Ельзевір… Розповідаю, що зі мною трапилося… Ось вона, несподівана удача!.. Відродження різьбярства! Як і провіщав Ґорлож!.. Усі дружно чаркуються, п'ють! Мене обіймають!.. Миряться між собою!.. Треба розміняти двісті франків! Адже досить було й ста п'ятдесяти…
Разом із Ґорложем прямуємо до музею, щоб перемалювати знамениту фігурку. Вона була дуже кумедною, однісінька в маленькій вітрині, незворушно сиділа на крихітному стільчику й посміхалася сама до себе, а поряд була патериця…
30
Музей Ґалльєра — один із паризьких музеїв, що знаходиться в районі Трокадеро. Насправді тут немає жодних виробів азійського мистецтва, які можна побачити в розташованому неподалік музеї Ґіме.
31
Шак'я-Муні — одне з імен Будди Ґаутами, засновника буддизму. Шак’я — родина, з якої походив Будда Ґаутама.