«Мені здається, що в його вчинках не було злого наміру… Він не має поганих нахилів, я за ним весь час спостерігаю… він скорше здичавів… Він не зовсім розуміє, чого від нього хочуть… Можливо, тут проблеми росту… Йому варто було б виїхати на свіже повітря й залишитися там якомога довше… Ваш лікар уже казав про це… Я послав би його в Англію… Ми знайшли б якийсь заклад… щось не надто дороге… й не дуже далеко… можливо, навіть «au pair»[34]?.. Що ви на це скажете?
Коли він повернеться, розмовлятиме цією мовою… Тоді прилаштувати його було б простіше… Я знайду для нього щось підходяще. У книгаря… В крамниці сорочок… Там, де його не знають. Ґорложа ми забудемо. Всі розмови на цю тему припиняться!..»
Коли мої старі таке почули, то аж пороззявляли роти… Почали зважувати всі «за» і «проти»… Це заскочило їх зненацька… Насамперед доводилося йти на ризик, а до того ж це були додаткові кошти… Від спадку Кароліни залишилося декілька тисяч франків… Це була частка Едуара… Він їх одразу й запропонував. Виклав їх на стіл… Віддасте, коли зможете… Він не хотів, щоб про це особливо розводились… Навіть відмовився від розписки… «Ну, вирішуйте, — підсумував він. — Я зайду до вас завтра. А поки наведу деякі довідки…»
Хвилювання досягло апогею!.. Батько не хотів про це нічого знати… Він палко доводив, що всі гроші підуть коту під хвіст, що це марнотратство й безглузда авантюра… Що варто мені хоча б на тиждень вийти з-під їхнього пильного контролю, як я перетворюся на останнього негідника… Це ж очевидно! Він уперто на цьому наполягав… В Англії я стану вбивцею так само швидко, як і в Парижі! Це було цілком ясно!.. Визначено наперед!.. Мене варто було б залишити ще на місяць з ошийником на шиї! А! А! Занудьгували за нещастями! Одержимо повне задоволення! Навіть більше! Вище голови! По вуха у боргах! Син на каторзі!.. Постійно якісь вибрики!.. А наслідки?.. Просто жахливі!.. Люди там надто довірливі, надто легковажні! Бідолашні! Він їм ще покаже себе! А жінки? Я їх усіх поґвалтую! Запросто!.. «Ну скажи, хіба я не правий!..»
Він просто зациклився на Рокетт… Ніхто не міг його переконати. Він вважав, що існує лише єдиний спосіб… єдиний, щоб мене хоч якось укоськати… А досвід?.. Хіба ще не досить? Берлоп? Ґорлож? Годинник?.. Хіба я вже недостатьо показав, на що я здатний? Я був бомбою сповільненої дії… Тяг їх усіх у прірву… Вони нічого іншого й не чекали! Жереб!.. Хай буде воля твоя!.. Він став перед нами в позу Цезаря… Який сам-один захищав Ґаллію… Перегородивши вхід на кухню своїми жестами та криками… Він репетував, так що здригалося все навколо…
Кинувся до крана… Ловив ротом струмінь… Повністю змок і далі продовжив булькати. Він навіть не витерся, з нього капало, так він поспішав усім розтлумачити суть ворожих підступів!.. Усіх можливих пасток… Неймовірних! Страшних! Нечуваних! Найнепередбачуваніших наслідків такої авантюри! Яка диявольська легковажність!.. Ось вам!
Після цього дядько Едуар двічі приходив у Пасаж, і ми були змушені вислуховувати те ж саме. Він знайшов коледж! Такий, що кращого й побажати не можна. У всіх відношеннях. Спеціально для мене, відповідно до моєї вдачі, моїх цілей… На якомусь пагорбі… Свіже повітря, сад, внизу річка… Чудове харчування… Ціни доволі помірковані… Жодних додаткових витрат!.. І, нарешті, найголовніше — вкрай сувора дисципліна… надійний догляд… Це було недалеко від узбережжя, в Рочестері… Година дороги від Фолкстоуна…
Незважаючи на стільки очевидних переваг, батько ще й досі впирався… Зволікав… Шукав волосину в чашці… Він нікому не довіряв… Разів двісті перечитав маленький проспект… Він і далі наполягав, що трагічна розв'язка не за горами!.. У нього немає і тіні сумніву! Почати хоча б з того, що залазити в нові борги було цілковитим безумством… Навіть якщо йдеться про дядька Едуара!.. Адже лише відшкодування збитків Ґорложу вимагатиме титанічних зусиль!.. А до цього слід додати орендну плату, податки, робітників!.. Від такої безгосподарности вони далебі вріжуть дуба! Щоб повірити, що це не сон, треба себе вщипнути… та хіба можна всерйоз говорити про нові видатки… У нього ніяк не вкладалося в голові, що мати також клюнула на це!.. Це саме лише базікання… Що? Ну? Вона так гадає? Що ти кажеш? Я упираюся?.. Так тобі це здається дивним? Слово чести! А що ж мені залишається? Я маю притакнути? У будь-якому разі?.. Ось як?.. На будь-які вигадки? Ну давай! Але я таки усвідомлюю, що роблю! Я за це відповідаю! Батько я чи ні?.. Чи, може, шматок лайна? Едуару на це, звичайно, наплювати! Потім він буде далеко! Йому за вухом не свербітиме! А я завжди буду тут!.. З бандитом на утриманні! Ну так! Я перебільшую? Ох! Скажи прямо! Скажи, що я просто йому заздрю! Ну так! Так! Боже мій! Ну скажи!..
34