Капітан не хотів заходити в суперечку. Знав свого начальника не віднині. Знав і те, що Зайончковський насправді такий хлопець, про яких кажуть, що «до рани прикласти можна». Але часом ставав упертим, як дванадцять цапів, разом узятих. Щодо роботи жінок у міліції, то майор давно мав на те свою думку: допускав їх щонайвище в автоінспекцію та в господарський відділ. У цілому воєводстві жодна повітова комендатура не мала так мало жінок, як у Забєгові. Зайончковський взагалі був типовим старим парубком з усілякими упередженнями до прекрасної статі. Яка була причина такої неприязні, ніхто з підопічних не насмілювався в нього питати.
— Передам їй саме ту справу, — повторив майор.
— Роби, як хочеш, — стенув плечима капітан, — та пам’ятай одне: дівчину можеш відіслати, але та справа — надто важлива.
— Їй так остогидне життя, що сама проситиметься назад до своєї Ченстохови. Але ти не бійся. Я сам пильнуватиму, щоб вона не наробила дурниць, і діятиму так, як вважатиму за потрібне.
— Ми в тій справі поки що зовсім не зрушили з місця, хоча й непогано знаємо свій повіт. Дати її новачкові — означає завчасно приректи на невдачу.
— У подібних випадках, коли злочинець, напевно, звихнутий маніяк, результатів можна досягти тільки копіткою роботою. Облави слід улаштовувати там, де збирається багато народу, або ж розставляти пастки.
— Ні для того, ні для того не маємо людей і відповідного оснащення.
— Про все це я не раз і не двічі писав у воєводство. Замість допомоги отримував виключно добрі поради, а тепер — ще й бабу на карк. Дідько побрав би таку роботу! А кому потім намнуть шию? Зрозуміло, майорові Станіславу Зайончковському.
Зигмунт Полєщук був змушений визнати, що у словах начальника — велика частка правди. Міська комендатура міліції в Забєгові й справді зайшла в скруту, та майор не хотів розуміти, що подібний стан майже в кожному місті, отож воєводські власті при найбільшому бажанні не могли зарадити одночасно всім підпорядкованим комендатурам. Капітан уявив собі, яке враження справить у Ченстохові розповідь командированої до Забєгова Слівінської. Знову спробував пом’якшити справу:
— Ще не бачив жінки, а так упереджено настроєний. А вона ж може бути першокласним фахівцем. У Катовіцях чудово знають наше становище, та й «абетковий убивця» там також викликає неабиякі побоювання. Із Забєгова до Катовіць якихось півтори години їзди. Злочинець може легко перебратися на їхню територію. До всього ж, вони відповідають перед Варшавою за ціле воєводство, отже, й за нас. Новачка нам, напевно, не пришлють.
— Кваліфікована сила, — іронічно розсміявся майор, — знаєш той анекдот про друкарку й кваліфіковану силу? Дякую за таку допомогу. Мало того, що ні до чого не здатна, то ще й стрілятиме очима до моїх хлопців. Знаю це наперед.
— А може, вона негарна? Косоока, крива, горбата...
— Це ще гірше! — не на жарт перелякався Зайончковський. — Хай краще буде гарна.
— Не сказав би, що ти надто послідовний. Тому, сподіваюсь, і від доручення їй тієї справи також відмовишся.
— Не сподівайся. Якщо воєводство вважає, що та Слівінська така здібна, то хай вона доведе, на що здатна.
— Боюся, що Слівінську в Забєгові не чекає легке життя.
— Отож. І що швидше вона звідси забереться, то краще.
2.
Кава для майора Зайончковського
Навіть такий служака, як майор Зайончковський, мимоволі визнав, що лейтенантові Барбарі Слівінській нічого закинути. До комендатури з’явилась у формі й відрекомендувалася за всіма вимогами статуту. Фігуру худорлявої, стрункої дівчини вдало підкреслював добре пошитий стрій, з-під спіднички (на три пальці вище від колін) виглядали стрункі ноги. Темні панчохи лише підкреслювали форму литки. Капітан Полєщук, який в цілій комендатурі вважався найкращим знавцем тих справ, визнав, що нове надбання Забєгова видається дуже і дуже цікавим.
Темноволоса, коротко підстрижена, обличчя овальне, кароока, акуратний, з маленьким горбиком ніс, може, трішки заповні губи і гостре підборіддя — усі ці риси загалом робили обличчя Слівінської приємним. Назвати дівчину красунею було б важко, та в ній було щось таке, що дуже приваблювало.
— Сідайте, лейтенанте. — Здавалось, майор заміщувався новоприбулою.
Слівінська сіла на запропонований стілець.
— Чим ви займались у Ченстохові?
— Спочатку працювала в автоінспекції. Пізніше — у господарському відділі. Потім направили на навчання до офіцерської школи — закінчила заочні трирічні курси в Щитні. Далі — знову господарський відділ, віднедавна — в слідчому. Цей розподіл був частково формальним, бо й у Ченстохові теж бракує кадрів, тож не раз доводилось займатися кількома справами одночасно.