Після відвідин Паліцького, коли добре стемніло, жінки позачиняли вікна й взялися до хатніх справ. Очевидно, саме тоді хтось прослизнув у маленький будиночок і вбив його власницю. Мусив бути добрим знайомим Боженцької, якщо вона впустила його до хати без жодних церемоній. Адже була дуже обережна, чужим не відчиняла, боячись не так злодіїв, як міліції, що завдавала їй стількох прикрощів. «Тітонька» знала вбивцю, про що свідчило й те, в який спосіб було скоєно злочин. Боженцька стояла спиною до нападника, не сподіваючись лиха, а він спокійно взяв сокиру, що постійно стояла в кутку, завдав обухом удару по потилиці.
Напрохувався ще один висновок: уся потилиця була розбита ударом, завданим з неабиякою силою. Виходить, бив чоловік, і чоловік дужий — такий, що працював фізично і часто мав справу з сокирою.
На буфеті у помешканні Боженцької лежало кілька червоних стозлотових купюр, дрібніші банкноти й трохи монет. Убивця не зачепив грошей, хоча, судячи з положення тіла вбитої, в момент нанесення удару стояв саме біля того буфета.
Не було схоже й на те, ніби хтось налякав злочинця. Міліція так і не встановила, чи ще якийсь клієнт «тітоньки» марно добивався до її дому пізнього вечора або вночі. Вбивця був упевнений у собі. Спокійно замкнув помешкання ключами, знайденими в будиночку жертви, а потім недбало викинув їх у садок, який відділяв будиночок од вулиці. Міліція знайшла в’язку ключів метрів за три від стежки.
Увагу Слівінської, яка пильно вивчала деталі, привернув до себе опис будиночка, який разом з маленьким садком належав Марії Боженцькій і складався з кухні та кімнати. Злочин учинено в кухні. Туди вели і вхідні двері. В кухні було одне вікно, в кімнаті — два, всі — загартовані. Двері, оббиті зсередини товстою бляхою, закривались аж на три замки. Один з них сучасний, складної конструкції, відімкнути який навіть для досвідченого «фахівця» становило неабиякі труднощі. Не відчинявся звичайною відмичкою. Так буває з більшістю засувів, дарма, що мають солідний вигляд. А міліція, щоб увійти досередини, мусила вибити шибку й перепиляти ґрати. Лише тоді найхудіший у Забєгові детектив прослизнув до кімнати і відімкнув двері зсередини. Ключі в садку було знайдено значно пізніше.
Лейтенанта Слівінську дуже здивували такі солідні замки у скромній оселі Марії Боженцької.
Невже бідна вдова боялася нападу? А може, мала смертельного ворога, який полював не за її скромним добром, а за життям?
Смерть літньої жінки здавалась цілковитим підтвердженням цих побоювань.
Однак хто ж був зацікавлений у вбивстві? В помешканні «тітоньки» міліція знайшла гроші — майже дев’ятнадцять тисяч злотих. Із власного досвіду Барбара Слівінська знала, що людей не раз убивали й за значно менші суми. Але тут було щось інше — вбивця не взяв ні гроша.
Марія Боженцька мала двох дітей. Син закінчив у Кракові гірничо-металургійну академію і працював на шахті в Сілезії; дочка пройшла у Вроцлаві курс медичних сестер і кілька років працювала в лікарні. Згодом вийшла заміж за лікаря й переїхала з ним до Щецінського воєводства.
Не довіряючи нікому в тій справі, міліція, про всяк випадок, перевірила алібі обох подружніх пар. Діти Боженцької, дізнавшись про смерть матері, приїхали на похорон, замовили надмогильну плиту в місцевого каменяра, доручили адвокатові оформити документи про спадок, а також уповноважили його продати будиночок із садком.
Документ про спадок був у стадії оформлення. В будиночку ніхто не мешкав. Міліція відремонтувала розпиляні ґрати, замкнула й опечатала помешкання. Родина не взяла з будиночка нічого. Меблі були дуже скромні, а особисті речі померлої не являли собою ніякої цінності. Все свідчило про те, що після закінчення формальностей родина перестане цікавитись померлою, яка спочила на тутешньому цвинтарі.
«То, певно, була ділова жінка, — подумала Слівінська. — Овдовіла п’ятнадцять літ тому. Діти тоді були ще малими. Проте освіту вона їм дала. Сина вивчила на інженера, а дочці теж забезпечила добру спеціальність. Мабуть, не легко їй доводилось. За що бідній жінці судився такий трагічний кінець?»
4.
Третя літера абетки
Два вбивства, та ще й одне за одним, стурбували громадськість містечка. Однак нікому ще не спадало на думку, що перша жертва мала прізвище, яке починалося літерою «А», а друга — літерою «Б».