— Оснащення?
Це несподівано заговорив механік.
Він довго не відповідає.
— МДБ, — каже він. — Я купив для них списаний з флоту.
Він гасить свій недопалок у каві.
— На верфі судно оснастили великими вантажними стрілами і краном. Додатково укріпили передній трюм.
Він устає. Я підводжуся за ним. Я хочу поговорити з ним так, щоб ніхто не чув, але скляна клітка така мала, що ми миттєво опиняємося біля стіни. Ми стоїмо так близько до скла, що наше дихання залишає на ньому білі, швидко зникаючі кола.
— Можна мені потрапити на борт?
Він замислюється. Коли він відповідає, я розумію, що він неправильно зрозумів моє питання.
— У мене все ще немає покоївки.
Розсувні двері відчиняються. В отворі стоїть широкоплечий чоловік у сірому пальті — відвідувача, що має менший авторитет, змусили б роздягтися в гардеробі.
Це Раун.
— Фрекен Смілло, можна вас на хвилинку?
Решта дивляться на нього, і він витримує їхні погляди так, як він, мабуть, витримує все, — з кам’яним самовладанням.
Я йду за кілька кроків позаду нього. Ніхто б не міг сказати, що ми знайомі. Він веде мене широким проходом повз рослини й численні шкіряні дивани. У кінці проходу — зала з ігровими автоматами. Всі вони зайняті.
Молодий хлопець поступається нам своїм автоматом. Він відходить на деяку відстань і зупиняється.
Раун дістає з кишені купку двадцятикронових монет, загорнуту в папір.
— Мені хотілося б отримати назад мій гаманець.
Стоячи спиною до мене, він починає грати.
— У мене тут чергування раз на два тижні, — каже він. Його голос ледве чутний мені через шум автомата.
— За нами стежили дорогою сюди?
Він відповідає не відразу.
— Вас оголошено у розшук. Про це повідомили п’ятнадцять хвилин тому.
Тепер настала моя черга зробити паузу.
— Тут завжди чергує десяток службовців у штатському. Плюс наші власні співробітники. Якщо ви залишитеся тут, вам удасться провести на волі лише кілька хвилин. Якщо ж ви підете цієї ж хвилини, я, можливо, зможу трохи затримати розвиток подій.
Я простягаю руку так, що перед ним з’являються гаманець і два аркуші паперу — фотографія і вирізка з газети. Він бере їх, не відриваючись від автомата, опускає гаманець у кишеню й підносить аркуші до очей. Коли він, не обертаючись, простягає мені вирізку, фотографії в його руці немає. Він хитає головою.
— Я зробив усе, що в моїх силах, — каже він. — А те, що ви не отримали, ви взяли самі. Тепер досить.
— Я хочу знати, — кажу я. — Я готова на все. Навіть продати вас Нігтю.
— Нігтю?
— Плескатому, суворому поліцейському, який весь час трапляється на моєму шляху.
Він уперше сміється. Потім усмішка пропадає, неначе її ніколи й не було. Його віддзеркалення в склі перед ним — тьмяне зображення на тлі яскравих коліщаток автомата, що скажено обертаються. Та коли він починає говорити, я розумію, що чогось досягла.
— Чіанграй на межі між Лаосом, Бірмою і Таїландом. У цьому районі панують феодальні князі. Найвпливовіший з них Кум На. Постійна армія в шість тисяч чоловік. Контори в усіх країнах Сходу й у великих західних містах. Контролює всю світову торгівлю героїном. Терк Вид працював у Чіанграї.
— Чим він займався?
— Він мікробіолог, фахівець з радіоактивних мутацій. Уся попередня обробка опіумного маку знаходиться в цьому районі. Говорять, що в них найсучасніші в світі лабораторії цього роду. Посеред джунглів. Вид займався опромінюванням макових зерен з метою поліпшення продукції. Ходили чутки, що він створив новий сорт, маям, який у першому, провареному, але ще не кристалізованому стані вдвічі сильніший, ніж будь-який з відомих героїнів.
— Який це має стосунок до вас, Рауне? Відділ поліції з економічних злочинів цікавиться наркотиками?
Він не відповідає.
— Катя Клаусен?
— Раніше займалася торгівлею антикваріатом. У дев’яностому і дев’яносто першому було виявлено, що у вісімдесяті роки більша частина героїну провозилася до США та Європи в предметах старовини.
— Сайденфаден?
— Транспорт. Інженер, що спеціалізується на вирішенні транспортних завдань. Влаштовував для різних фірм перевезення предметів старовини зі Сходу. Протягом якогось часу він забезпечував справжній повітряний міст із Сінгапуру через Японію до Швейцарії, Німеччини і Копенгагена. Щоб уникнути небезпечного повітряного простору над Близьким Сходом.
— Чому вони не у в’язниці?
— Великих, обдарованих рідко карають. Тепер вам треба йти, фрекен Смілло.