— Звідки знаєш такі подробиці?
— Про те увесь воєводський двір говорить. Кажуть, уже на весілля йдеться, але царевич має спершу трон здобути. Ще вона не хоче виходити за православного. Та царевич ладен і віру поміняти.
Левкові уже вдалося двічі побувати на бенкетах та на полюванні в Карпатах. Воєвода любить хвалитися своїми собаками. Дрібної шляхти зібралося в Самборі кілька тисяч.
— Розкажи про воєводу усе, що знаєш, які у нього вразливі місця. Що розповіли тобі його слуги? Надто цікавиться тим князь Острозький.
Про Юрія Мнішека Левко зібрав чимало. Слава у воєводи виявилась поганенькою. Набравшись на бенкетах, про те чесала язики навіть дрібна шляхта.
Батько Мнішека, чех за походженням, прийшов до Польщі з Моравії. Після вигідного одруження одержав звання коронного підкоморія[68]. Сини його Микола та Юрій теж служили при дворі Сигизмунда Августа. Після смерті королеви Барбари Сигизмунд впав у розпуту. Мнішеки поставляли йому жінок для королівської постелі, а також бабок-шептух, які сприяли появі у короля чоловічої сили. Вони також називали жінок, які могли збудити інтерес у короля, і Мнішекам треба було їх доставляти в королівський палац.
Про те поміж слуг ходили найдивовижніші розповіді. Якось Мнішеку, щоб роздобути жінку, названу ворожкою, треба було переодягатися в жіночий одяг і пробиратись в костел бернардинок[69].
Завдяки тій службі Мнішеки стали при дворі всемогутніми. Юрій Мнішек одержав чин коронного кормчого, він керував двірцевою сторожею, оберігав коханок короля, яких часто доводилось поселяти у королівському палаці разом із сім'ями. Потрапити до короля тепер можна було лише через Мнішека, це приносило відвідувачам короля маєтки і посади, а Мнішеку — побочні прибутки. У його розпорядження перейшла й домашня казна короля, а коли той помер, Мнішеки все королівське багатство перевезли до себе, не було в що навіть зодягти покійника.
Придворні вельможі ненавиділи їх, вискочок, сестра короля Анна називала пана Юрія негідником.
— Ну й славу мав твій Мнішек! — дивувався Тарануха.
При Баторію з Мнішеками, власниками величезних багатств, змушені були рахуватись. Пан Юрій став каштеляном родомським. Втерся він і в довір'я Сигизмунда Вази, одержав прибуткові посади, про які уже говорилось. Знаючи вдачу нового короля, Мнішек став будувати костьоли та монастирі, підносив церкві щедрі дарунки, узяв під свою опіку єзуїтську колегію[70] у Львові.
Потаємно, як людина практична, підтримував він і дисидентів.
— Щедрий спосіб життя підточив його багатства, він уже в боргах. Тому, кажуть, і зацікавив його царевич Дмитрій.
— Ти частіше попадайся йому на очі та виявляй послушенство. То для діла треба, Левко!..
Молодший Розтопча ображено сопів.
— Коли додому повернемось, батьку? — буркнув, як трохи заспокоївся.
— Боюсь, не скоро...
До Самбора прибув Левко перед закриттям воріт.
У Печерській лаврі
Покинувши коня на джуру, Петро Сагайдачний пірнув у підворіття Троїцької надвратної церкви і попрямував поміж служб до будинку настоятеля. Показний за статурою, у заломленій назад смушевій шапці, з шаблею при боці, перед ним навіть зустрічні монахи схиляли голови.
Печерська лавра — одна з найдавніших на Русі, вона стала колискою православ'я. Проходили віки, накладали вони свій відбиток і на чернече містечко, яке розросталось. Найбільше бід спізнала лавра за свою тисячолітню історію спершу від татаро-монголів, а тепер від унії.
Сигизмунд зі своїми єзуїтами добре розуміли важливість Печерської лаври, король навіть випросив у папи Клемента VIII особливу буллу[71], за нею лавра з усіма прибутками мала відійти до уніатського митрополита і перебувати під рукою Рима. Це викликало таке обурення православних дворян, що король змушений був просити папу відмінити буллу. Папа згодився і двома бреве дозволив звільнити лавру од влади уніатського митрополита. Так її, по суті, було врятовано, бо все, що потрапляло до рук уніатів, приходило в занепад.
Хоча боротьба продовжувала точитися, і ми її ще торкнемося не раз. Сагайдачний знав про те ще з уст архімандрита Никифора Тура, попередника Єлисея Плетенецького.
68
1. У старій Росії і на Україні — суддя, який займався межуванням володінь.
2. У феодальній Польщі — двірський сановник.
70
1. Офіційно визначена група осіб, які утворюють певний адміністративний, розпорядчий або дорадчий орган.
2. Об'єднання осіб деяких професій.
3. У Західній Європі, на Україні та в Роем в XVI—XVIII ст. — назва деяких закритих середніх і вищих навчальних закладів.
4. У Росії XVIII ст. — назва центральних урядових установ.