Щира правда.
Поки я олівцем підводжу їй очі, міз Райт оповідає, що рукойоба Френка Синатру поховали з пляшкою «Джек Денієлз», пачкою сигарет «Кемел», запальничкою «Зіппо» і десятьма десятицентовими монетками, щоб він міг подзвонити. Коміка Ерні Ковакса закопали ще й з повною кишенею ручних гаванських сигар.
Коли в 1956 році помер спермостріл Бела Лугоші, його поховали в костюмі вампіра. Похорон міг би стати одним із його фільмів про Дракулу, з цими щелепами на мерці в труні. З сатиновим плащем, з усіма понтами.
Волта Діскея ніхто не заморожував. Його кремовано та запечатано в одному склепі з дружиною. Попіл Ґрети Гарбо розвіяли над Швецією. Марлона Брандо розвіяли серед пальм на його приватному острівці в Південному морі. У 1988 році, через чотири роки після смерті, Пітер Лоуфорд був усе ще винен 10 000 баксів за свою могилу в Меморіальному парку Вествуд Вілледж — за два кроки від найвродливішої жінки всіх часів. Тому Лоуфорда виселили та розвіяли його попіл над морем.
Тепер я наношу міз Райт рум’яна. Обводжу ніс по боках темною пудрою. Окреслюю олівцем губи.
Двері, що ведуть у завулок, відчиняються, й кілька членів команди заходять досередини. Викидаючи за спину сигарети. Звукач та оператор, обидва пахнуть димом і холодним повітрям. Повітря в завулку міниться з чорного на темно-сине. Десь далеко відлунює океанський прибій дорожнього руху. Ранкова «година пік».
Поки я фарбую губи міз Райт, вона каже, що якесь дрочко на ім'я Воллес Рейд, «Король Парамаунта», зростом у шість футів три дюйми, помер, намагаючись відбрикатися від морфію в оббитій повстю палаті психіатрички.
Коли звукове кіно повіло світові, що елегантна, аристократична Мері Превост говорить пролетарським бронкським баском, вона пішла. Напилася до смерті. Померла за замкненими дверима своїх апартаментів, і її зголодніла такса, Максі, жувала її не один день, перш ніж менеджер зволив постукати.
«Мері Превост перетворилася з найвидатнішої кіноакторки на корм для собак — отак», — каже міз Райт і клацає пальцями.
Кінозірка Лу Теллеген став навколішки над купою своїх публічних фото та газетних вирізок та розкраяв собі пузо парою ножиць. Джон Боверз зайшов у океан. Джеймс Мюррей стрибнув у Іст-Рівер. Джордж Хілл відстрілив собі голову з мисливської рушниці. Мілтон Сіллз спрямував свій лімузин у «поворот мерця»[32] на бульварі Сансет. Красуня Пеґ Ентвістл забралася на літеру «Н» в знакові «Hollywood» та кинулася назустріч смерті. «Дівчина з обкладинки» Квілі Андре спалила себе на купі своїх фото з журналів.
Трохи парфумів. Кілька рухів щіткою для волосся, — і я закінчила.
Міз Райт відкриває очі.
Ніякої отруєної вати в носі. Ніякого анального клапана. Блакитні контактні лінзи легко слизають на її очах. Зовсім не розрізані навпіл м’ячики для пінг-понгу.
Бездоганна блондинка Гітлера, блакитноока фантазія про секс-ляльку.
Міз Райт дивиться на своє відбиття над туалетним столиком. Крутить шиєю, щоб побачити свій правий профіль, лівий профіль. Каже: «Завжди є гірший спосіб врізати дуба…» Її пальці висмикують паперову хусточку з коробки, і її губи кажуть: «Я все життя прожила для себе». Обома руками вона туго натягає серветку та притуляє до неї губи. Промакує. Каже: «Мене, звісно, не порівняти з Джоан Кроуфорд».
Її губи відлипають від серветки, залишивши на ній ідеальний червоний поцілунок, і міз Райт каже: «Але, можливо, цього разу я зроблю щось для своєї дитини».
Сягаючи рукою по серветку, я питаю: «Для свого хлопчика?»
І міз Райт нічого не каже. Бере серветку, поціловану її ідеальними губами. Простягає мені брудну серветку.
Розділ 25
Містер 600
Чувак із ведмедиком відвертається від мене боком, повертає голову в інший бік. Чувак думає, я не бачу, але мені видно, як із свого нафарбованого помадою рота він витягає пожований, зужитий гандон. Якийсь старий гандон, який він вдягав, чи якийсь, що він його на сцені знайшов, — мені не хочеться знати. Після того що я бачив у підарських порнушках, я не дивуюся, що їх заводить пожирання власної сперми. Будь-чиєї сперми.
Малий показує йому обидві пігулки, віагру та ціанід.
Чувак з ведмедиком вказує. Чувак знизує плечима та тицяє пальцем, кажучи: «Оця, я думаю».
Шейла тримає двері відчиненими, світло з майданчику сліпить нас. Шейла каже: «Номер 72, може, ви зволите нарешті до нас приєднатися… будь ласка».
Малий віддає того просякнутого сечею ведмедика. Пальці малого пофарбовані в чорне, шкіра на біцепсі та грудях, на косому пресі поплямована чорно-синім, кольору отих ушкоджень, які залишає саркома Капоші[33], підарський рак. Імена Барбри Стрейзанд чи Бо Дерек полиняли на всю його руку, і малий каже: «Дякую».
33
Ракове захворювання шкіри, яке часто виявляють в африканців, переважно у хворих на СНІД.