19.12.2009
Ідея Бога: великі долоні, що зігрівають промерзлий до кісток світ, який більше ніхто не може захистити. Не дві руки — та, що дає, і та, що відбирає. А дві руки, що захищають. Людина мала б страждати через те, що не може зробити цього для всіх.
21.12.2009
Коли настає війна, земля дичавіє. Такі асоціації виникали в людей давніх часів. Пізніше зруйновані міста стали символом наслідків війни. Сучасна війна — відсутність електрики, води, газу. Якщо в давні часи слідом за знищеними полями йшов голод, за руїнами міст — переселення поближче до сіл, то в наші часи — це фактично повна загибель, агонія мародерства і здичавіння. Хаос, що знищує цивілізацію. Усе, що буде потім, — початок чогось цілковито нового, а не відбудова.
Я поступово приходжу до іншого розуміння Кенігсберга, оминаючи оплакування, ностальгію, сховані скарби, знаходячи зовсім інші погляди, в основі яких — зняття всіх цивілізаційних нашарувань, аж до останнього культурного шару, символами якого є Карфаген і віра в богів — покровителів стихій. І добре, що я не поспішала, дала вистоятись думці.
23.12.2009
Каміння, земля, дерева, вода — матері-захисниці у прибалтів. Учора прочитала казку про те, як Бог дав людині праву руку і праве око, щоб вона чинила праведно. А диявол дав натомість ліву руку і ліве око. І тепер людина здатна чинити добро і зло. Очевидно, йдеться про закон рівноваги.
Ще одна притча. Бог обдарував людину сумлінням. Він ходив по хатах і роздавав його. Дехто сховався, а інших просто не було вдома. Через те кажуть: «Мабуть, тебе не було вдома, коли Бог роздавав совість». Тобто сумління — вищий дар і не залежить від внутрішньої природи людини.
Мій рух у бік міфічного відображення Кенігсберга — також вияв творчого сумління.
24.12.2009
Інше життя ми бачимо віддалік, а тому писати про нього легше. Чи не є це знаком для нас в час духовних пошуків, коли ми намагаємось краще пізнати себе? Роздаючи власні риси чоловікам, жінкам, дітям, старим, ми здійснюємо акт самопізнання також. І лише час відкриває для нас нашу колишню сутність, а доти ми залишаємося в стані творчої шизофренії.
Інтуїтивно я обрала вік Германа — 35 років. Виявляється, це час, коли людина намагається облаштувати своє гніздо, і саме про це я почала писати як про проблему, яку вже час вирішити. Можливо, за нами справді хтось наглядає і веде нас по життю… Ми робимо свій вибір, користуючись підказками. Якою ж тоді має бути довершена людина? Тією, що легко розшифровує знаки, чи тією, яка обходиться без них?
29.12.2009
Якби Кенігсберг був для мене ностальгічним спогадом, я про нього б не писала взагалі. А так я ніби заново його будую, і за текстом, сюжетом приховується все його минуле, починаючи з найважливішого — землі прусів. У такий спосіб починає діяти давня магія, і речі наділяються почуттями, впливаючи на підсвідомість людини. І разюча невідповідність бездушності війни й чутливості речей є двигуном мого роману. Ще Кант намагався зрозуміти, як однорідність породжує відмінність. Ми проходимо цей шлях за допомогою уяви.
01.01.2010
Часто доводиться чути: «Навіщо писати, якщо це нікому не потрібне?» У мене ніколи подібного питання не виникало, бо це потрібно мені. Без свого світу, який я ретельно чи поспіхом створюю на папері, я могла б вчинити щось погане. Але довірливі очі неприкаяних моїх персонажів дивляться на мене, і я намагаюся бути кращою. Я намагаюсь пояснити іншим людям, що життя важке, але кожному з нас слід утриматися від зла, особливо дрібного, недостойного нас, яке просочується крізь суєтність, наче вода. Хоча самій мені все важче і важче йти крізь це життя. Однак десь усе це скінчиться, колись усе це скінчиться, чи не так?
Тому я наділяю своїх персонажів здатністю не боятися закінчення, намагаюсь розгадати таємницю війни та її вплив на свідомість. Я ще її не розгадала. Смерть, пошуки притулку, спогади — що відбувається з їхнім сприйняттям, коли йде війна, ось що важливо зараз. Про все це було написано тисячі разів, але мені потрібно самій це пережити в своєму серці.
03–01.2010
Море і коні. Руїни лицарського замку. Дівчинка і хлопчик. Поступове перетворення кічу в щось містичне й зворушливе. Підказка уві сні, що передбачує майбутнє. Слова перестали мене слухатися. Вони зробилися сухими й ламкими, як позаторішнє листя, але це не страшно: все можна використати. Магія, якою оволодіваєш ціною неймовірно важкої праці, ізоляції, аскетизму, ніколи не зникає. Вона так глибоко вкоренилась у свідомість, що маючи перед очима тихе засніжене подвір’я, я продовжую бачити море, дюни, сосни очима уяви. Світ нагадує вертикальні смуги, що стікають звідкись згори. Кожна смуга — інший світ. Вони всі мені потрібні.