Віталій підходить до дверей і намагається пригадати код замка, що потребує певного тицяння пальцем у небо. Нарешті замок клацає і відмикається. Віталій відсовує засувку і прочиняє двері, окреслюючи чисте півколо посеред килима з нарко-інструментарію. Більшу частину його 5-на-10 займають кілька вантажних візків, завалених динаміками та підсилювачами.
Хіро з Віталієм котять візки до вантажного доку, переносять усе добро у Vanagon, тоді відвозять порожні візки назад. Формально вони — комунальна власність, але ніхто в це не вірить.
Переїзд до концертного майданчика довгий, він іще довший через те, що Віталій, ігноруючи техноцентричний світогляд Лос-Анджелеса, згідно з яким Бог — це Швидкість, любить триматися покриття і їхати зі швидкістю щонайбільше тридцять п’ять миль за годину. Та й вулиці могли б бути не такими забитими. Тому Хіро підключається до прикурювача і пірнає в Метасвіт.
Він більше не з’єднаний з мережею через оптоволоконний кабель, тому вся його комунікація із зовнішнім світом відбувається через радіохвилі, які значно повільніші та менш надійні. Вирушати зараз до «Чорного сонця» непрактично — все виглядатиме і звучатиме жахливо, а інші відвідувачі витріщатимуться на нього як на чорно-біле бознащо. Але з тим, щоб зазирнути до офісу, проблеми немає, офіс генерується в надрах комп’ютера, який спочиває в нього на колінах, — для цього взагалі не потрібен зв’язок із зовнішнім світом.
Він матеріалізується у своєму офісі, у затишному маленькому будиночку в старому хакерському районі біля самого Стріта. Тут усе в доволі-таки ніппонському стилі: підлога вкрита татамі, стіл — велика плита, необроблений зріз червоного дерева. Приглушене сріблясте світло м’яко просіюється крізь стіни з рисового паперу. Панель перед ним відсувається, відкриваючи прихований сад, довершений шепітким струмком, із якого, ловлячи мух, раз у раз вистрибує сріблястий пструг. Правду кажучи, в ставку мають жити коропи, але Хіро достатньо американізований, аби вбачати в коропах неоковирних динозаврів, що плавають десь при дні та жеруть покидьки.
З’явилося дещо нове: куля, як грейпфрут завбільшки, досконало деталізований рендер планети Земля, зараз висить у нього перед очима на відстані руки. Хіро про таке чув, але ще ніколи не бачив. Це софтина від ЦРК, що невигадливо називається «Земля» — інтерфейс користувача, за допомогою якого ЦРК відстежує геть усю просторову інформацію, що перебуває в її власності: всі мапи, погодні дані, архітектурні плани і дані супутників стеження.
Хіро гадав, що, може, за кілька років, якщо його інформаційні справи ідуть угору — може! — він підпишеться на «Землю» і поставить собі в офісі отаку-от штуку. А вона взяла і зненацька сама з’явилася. Єдине пояснення, яке він здатен придумати — це подарунок Хуаніти.
Але всьому свій час. Картка з написом Бабель / Інфопокаліпсис досі в кишені його аватара. Він її дістає.
Одна з рисових панелей, які складають стіни офісу, відсувається. По той бік Хіро бачить велику тьмяно освітлену кімнату, якої раніше тут не було — вочевидь, Хуаніта приходила сюди і багато що змінила в його домі. В офіс заходить чоловік.
Демон-Бібліотекар має вигляд приємного, блакитноокого чоловіка років п’ятдесяти, з бородою та сивуватим волоссям, у светрі з трикутним вирізом горловини, одягненому поверх робочої сорочки і схожої на твідову краватки з цупкої вовняної тканини. Краватка попущена, рукави підкочені. Хоча й лише софтина, він має підстави радіти, бо здатен рухатися практично нескінченними покладами інформації Бібліотеки зі спритністю павука, що снує безмежною павутиною кроспосилань. Бібліотекар — єдина софтина від ЦРК, яка коштує більше за «Землю»; єдине, чого він не може робити — це мислити.
— Так, сер, — каже Бібліотекар. Він сповнений ентузіазму, але не набридливо-бадьорий, складає руки за спиною, ледь подається вперед, підводиться на носках черевиків, вичікувально здіймає брови над окулярами-півмісяцями.
— Бабель — це місто у Вавилоні, правильно?
— Це легендарне місто. Бабель — то біблійна назва Вавилона. Саме слово семітське; Баб означає «брама», а Ель означає «Бог», тож Бабель[23] означає «Брама Божа». Але на назві, певно, позначилася також ономатопея, наслідування людини, яка говорить нерозбірливою мовою. В Біблії вистачає подібних жартів.
— Люди збудували вежу до небес, а Бог її розвалив.
— Чергова стаття зі збірника поширених помилок. Самій вежі Бог нічого не зробив. «І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати те місто. І тому-то названо ймення йому: Бабель, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі[24]».
— То вежу не зруйнували. Просто зупинили будівництво.
— Правильно. Її не зруйнували.
— Але це ж липа?
— Липа?
— Однозначно неправдива інформація. Хуаніта вважає, що жодну історію з Біблії неможливо однозначно довести чи спростувати, бо якщо інформація брехлива, то вся Біблія бреше, а якщо правдива, то існування Бога доведено, і місця для віри вже не залишається. Історія Бабеля однозначно неправдива, бо якщо люди збудували вежу до неба, а Бог її не зруйнував, то вона мала б існувати й донині — принаймні, мали б існувати якісь її видимі рештки.
— Припускаючи, що вежа була дуже високою, ви покладаєтесь на буквальне прочитання. Про вежу буквально сказано, що вона була «верхом до неба». Багато віків це інтерпретували, гадаючи, що вежа була настільки високою, що сягала небес. Але впродовж останнього століття чи близько того почали знаходити справжні вавилонські зіккурати, і на їхніх вершинах були накреслені астрологічні діаграми — образи небес.
— Це ж треба! Окей, тож реальна історія описує збудовану вежу з небесними діаграмами на вершині. І це набагато правдоподібніше, ніж вежа, що сягає небес.
— Не просто правдоподібно, — нагадує Бібліотекар. — Такі споруди насправді знаходили.
— Менше з тим. Ти кажеш, що Бог розгнівався на людей і покарав їх, але вежа при цьому не постраждала. Але вони кинули її будувати через інформаційну катастрофу — не могли зрозуміти одне одного.
— «Катастрофа» — це грецький астрологічний термін, латиною disastro, означає «нещаслива зірка», — уточнює Бібліотекар. — Даруйте, але з огляду на свою внутрішню структуру я великий любитель non sequitur.
— Та це, насправді, не проблема. Ти в будь-якому разі дуже гідна софтина. До речі, хто тебе написав?
— Переважно я написав себе сам, — хвалиться Бібліотекар. — Тобто я маю іманентну здатність навчатися на власному досвіді. Але цю можливість у мені закодував мій творець.
— Хто тебе написав? Може, я його знаю. Я знаю багатьох хакерів.
— Мій код написав не професійний хакер per se, мене написав дослідник із Бібліотеки Конґресу, він сам навчився писати код, — каже Бібліотекар. — Він присвятив себе розв’язанню поширеної проблеми — пірнаючи в огроми нерелевантних дрібниць, діставати з-поміж них дивовижні перли важливої інформації. Звали його доктор Емануель Лаґос.
— Я чув це ім’я. То він такий собі метабібліотекар. Прикольно, а я думав, що він один зі старих цереушних пердунів, які зараз засіли у ЦРК.
— Він ніколи не працював на ЦРК.
— Окей. Давай до роботи. Знайди всю наявну у вільному доступі інформацію про Л. Боба Райфа і впорядкуй за хронологією. Наголошую на «вільному доступі».
— Телебачення і газети, так, сер. Хвилинку, сер. — Бібліотекар повертається і виходить, порипуючи каучуковими підошвами. Хіро повертається до «Землі».
Рівень деталізації фантастичний. Роздільна здатність, чіткість, сам вигляд підказує Хіро, та й кожному, хто тямить у комп’ютерах, що це неймовірно офігезна програмулина.
Це не просто континенти й океани. Все виглядає достоту так, як виглядає Земля із геостаціонарної орбіти точно над Л. А., включно з погодними системами — величезні закручені галактики хмар, що нависають над самою поверхнею кулі, відкидаючи сірі тіні на океан; полярні крижані шапки витончуються, кришаться і обсипаються в море Половина кулі освітлена сонцем, половина в темряві. Термінатор — лінія між ніччю і днем — саме проминув Л. А. і зараз сунеться Тихим океаном, рухаючись на захід.
23
Далі в тексті слово «Бабель», як і в тексті оригіналу, позначає також явище змішання мов. Тобто фраза «дослідження Бабеля» вказує не на розкопки у Вавилоні, а на дослідження конкретної біблійної події.