Ворон висмикує ніж, падає на коліно й описує рукою широкий еліпс поміж Відрізовими стегнами, тоді перестрибує тіло, ще перш ніж воно встигає впасти на землю, і кидається навтьоки.
Хіро чітко усвідомлює, що Відрізу однаково гаплик, тому кидається за Вороном. Не планує загнати, радше тримати в полі зору.
Доводиться пробиватися крізь численні ряди, і він швидко випускає Ворона з очей, тож вирішує щодуху бігти у протилежному напрямку.
Чує низьке, надсадне гуркотіння двигуна і мчить до найближчого виходу, сподіваючись бодай упівока побачити, куди той їде.
Встигає, хоч і буквально впівока — побачене мало чим відрізняється від графічного зображення в машині копів. Ворон обертається до Хіро саме тієї миті, коли зникає з поля зору. Він стоїть просто під ліхтарем, тож Хіро вперше ясно бачить його лице. Азіат. Ріденькі довгі вуса тягнуться ген нижче підборіддя.
Ще один Каліка вискакує на вулицю за пів секунди після Хіро, коли Ворон уже зникає. На мить зупиняється, щоб проаналізувати ситуацію, тоді кидається навздогін за мотоциклом, ніби лайнбекер[33]. На бігу вигукує бойовий клич.
Пискун з’являється водночас із Калікою і кидається навздогін за обома.
Ворон ніби не помічає, що його переслідує Каліка, але ретроспективно стає очевидним, що він спостерігав за ним у дзеркальце заднього огляду свого мотоцикла. Коли Каліка наближається, Ворон на мить знімає руку з ручки газу і відводить назад, ніби викидає сміття. Його кулак б’є переслідувача в обличчя, ніби вистрелена з гармати морожена шинка. Голова Каліки смикається назад, ноги відриваються від землі, він майже робить сальто назад і б’ється об землю потилицею, обидві руки ляскають об землю. Збоку це дуже нагадує контрольоване падіння, тільки що в цьому разі воно цілком рефлекторне.
Пискун гальмує, розвертається і вклякає біля Каліки, вже геть не зважаючи на Ворона.
Хіро спостерігає, як величезний радіоактивний списоносець-убивця-наркобарига їде на своєму мотоциклі в Чайнатаун. У контексті можливої гонитви це однаково, що в Китай.
Хіро підбігає до Каліки, який хрестом розпростерся посеред вулиці. Розпізнати щось у нижній частині його обличчя дуже складно. Очі напіврозплючені, виглядає геть розслабленим. Тихо каже:
— Цей мудак індіанець чи щось таке.
Цікава думка. Але Хіро досі певен, що той — азіат.
— Якого біса ти тут робиш?! — кричить Пискун. Він настільки роздратований, що Хіро про всяк випадок трохи відходить назад.
— Цей підар нас нагрів... валізка згоріла, — белькоче Каліка, ледь ворушачи зламаною щелепою.
— То чого ж було просто не списати? Ви трахнуті на всю голову — лізти до Ворона?!
— Він нас нагрів. Ми таких живими не відпускаємо.
— Ну, Ворона ви щойно відпустили, — повідомляє Пискун. Нарешті він потроху заспокоюється. Відхиляється назад, переводить погляд на Хіро.
— Відріз і ваш водій навряд чи виживуть, — каже Хіро. — І цьому краще не підводитися, в нього може бути перелом шиї.
— Я йому, сука, зараз сам шию зламаю, — обіцяє Пискун.
Машина швидкої приїздить саме вчасно, щоб накласти надувний шийний корсет на Каліку, перш ніж той набереться достатньо дурної хоробрости, аби встати самостійно. Вже за кілька хвилин його везуть геть.
Хіро повертається в хащі хмелю і знаходить Відріза — він мертвий, стоїть на колінах, спершись на підпору. Колота рана крізь броню, певно, вже була смертельною, але Воронові цього було мало. Він ударив знизу і розсік внутрішню поверхню обох стегон — глибоко, аж до кісток, розпоров обидві стегнові артерії і випустив з Відріза всю кров. Наче відрізав дно паперової склянки.
Розділ 20
Силовики весь квартал перетворили на мобільний штаб — з авто, «воронками» і супутниковими антенами на вантажівках. Чуваки в білому ходять туди-сюди полем хмелю з лічильниками Ґейґера, Пискун також тут походжає зі своєю гарнітурою, втупившись у простір перед собою, без угаву говорить із людьми, що перебувають десь-інде. З’являється евакуатор з чорною «бехою» Відріза на причепі.
— Йоу, партнере. — Хіро озирається. Це Y. Т., вона саме вийшла з хунанського закладу через дорогу. Простягає Хіро маленьку білу коробочку і пару паличок.
— Пряна курка із соусом із чорних бобів, без глутамату. Паличками користуватися вмієш?
Хіро пропускає шпильку повз вуха.
— Узяла подвійну порцію, — продовжує Y. Т. — Подумала, що сьогодні ми зібрали зовсім нефігову інфу.
— Ти знаєш, що тут сталося?
— Ні. Ну, тобто тут когось нібито поранили.
— Але сама ти нічого не бачила?
— Ні, не змогла наздогнати.
— Це добре.
— А що таке?
Хіро тільки хитає головою. Курка тьмяно поблискує в електричному світлі; він ще в житті не був таким голодним.
— Якби я знав, що все так обернеться, то не став би тебе втягувати. Думав, це буде просто спостереження.
— То що сталося?
— Не хочу про це говорити. Послухай-но, не лізь до Ворона, добре?
— Аякже! — каже це тим життєрадісним тоном, до якого зазвичай вдається, коли бреше і хоче впевнитися, що ти це розумієш.
Пискун відчиняє двері «бехи» і зазирає на заднє сидіння. Хіро підступає трішки ближче — в лице йому війнуло неприємним холодним димом. Сморід паленого пластику.
Алюмінієва валізка, яку Ворон раніше передав Відрізу, лежить посеред сидіння. Виглядає так, наче хтось пожбурив її у вогонь: поверхня навколо замків закіптюжена, пластикова ручка частково розплавилася. Лискуча шкіра, якою обшито салон «бехи», також подекуди обгоріла — не дивно, що Відріз осатанів.
Пискун натягує латексні рукавички, дістає валізку, кладе на кришку кузова і маленьким ломиком зриває замки.
Хай би що то було, воно дуже складне, мудроване. У верхній частині кілька рядів маленьких трубочок із червоними навершями — такі Хіро бачив у своєму Само-Складі. П’ять рядів, приблизно по двадцять трубочок у кожному.
Нижня половина виявляється якимось мініатюрним і старомодним комп’ютерним терміналом. Набільша його деталь — клавіатура. Ще є маленький рідкокристалічний дисплей, який може відображати хіба зо п’ять рядків тексту за раз. Трифутовим — не більше — кабелем до валізи прикріплено щось подібне до ручки. Судячи з вигляду, це світлове перо або сканер штрих-кодів. Над клавіатурою — лінза, встановлена під таким кутом, щоб у її фокусі опинялась людина, що користується клавіатурою. Є й інші деталі, призначення яких уже не настільки очевидне: слот, у який, можливо, треба вставляти кредитку чи ID-картку, та ще циліндричне гніздо завбільшки якраз під одну з трубочок.
Так Хіро реконструює вигляд приладу в робочому стані — в уяві, бо те, що бачать очі, спеклося докупи. Судячи з розташування плям кіптяви на поверхні валізи, — а дим, здається, валив крізь щілину між двома стулками, — джерело займання було всередині.
Пискун виймає одну з трубочок і роздивляється проти яскравих вогнів Чайнатауну. Вона була прозора, але зараз вся в паволоці від жару та диму. Звіддалік трубочка нагадує просту ампулку, але, підійшовши ближче, Хіро помічає всередині з пів десятка крихітних відділень, сполучених між собою капілярами. Трубочку увінчує червоний ковпачок, у ньому — чорне прямокутне віконце, і коли Пискун його повертає, Хіро бачить темно-червоний полиск світлодіодного дисплея, як на вимкненому калькуляторі. Внизу — крихітний отвір. Це не якась прокручена діра — широкий на поверхні, він стрімко звужується до ледь помітного вихідного отвору, наче рурка сурми.
Відділення всередині ампули частково заповнені рідиною. В деяких вона прозора, в деяких — чорно-бура. У чорно-бурих було щось органічне, але через високу температуру з нього зварився бульйон. У прозорих може бути що завгодно.
— Він взагалі збирався піти до бару і випити, — сопе Пискун. — От же мудак.
— Хто?
— Відріз. Він був, типу, її зареєстрованим власником. Валізки, тобто. І як тільки він одійшов далі ніж на десять футів — вжух! — вона самознищилася.
— Чому?
Пискун дивиться на Хіро як на дурного.
— Це ж не я працюю на ЦРК. Але можу припустити, що той, хто робить цю наркоту — її називають «Згори вниз», «Червона шапочка» чи «Снігопад», — просто звихнутий на секретності, і якщо пушер залишає валізку, губить чи передає комусь іншому — вжух!
— Думаєте, Каліки зуміють знайти Ворона?
— Не в Чайнатауні. Бля, — знову дратується Пискун, запізніло сердячись. — Просто не віриться. Я ж міг цього чувака вбити.
— Ворона?
— Ні. Того Каліку. Ну, що гнався за Вороном. Пощастило, що він трапився під руку Воронові, а не мені.
— Ви гналися за Калікою?!
— Так, я гнався за Калікою. А ви що гадали — я за Вороном кинувся навздогін?
— Та щось таке. Ну, тобто... він же поганець, правильно?
— Однозначно. Тому я гнався б за Вороном, якби був копом, а ловити поганців було моїм обов’язком. Але я Силовик, і мій обов’язок — силова підтримка порядку, тому я зі шкіри пнусь, як і кожен Силовик у місті, щоб захистити Ворона. А отже, якщо у вас зародилися думка про те, щоб погнатися за Вороном і помститися за вбитого колегу, — краще забудьте про це.
— Убитого? Що за колега? — втручається Y. Т. Вона не бачила, що сталося з Лаґосом.
Хіро стає зле від самої думки.
— Це тому мені всі навколо кажуть від’їбатися від Ворона? Всі бояться, що я на нього нападу?
Пискун змірює поглядом мечі.
— Бачу, у вас при собі все необхідне для цього.
— А нащо комусь захищати Ворона?
Пискун посміхається, ніби вони щойно перетнули кордон, за яким закінчуються дитячі забавки.
— Він Суверен.
— Оголосіть йому війну.
— Оголошувати війну ядерній державі — не найліпша думка.
— Га?
— Господи Боже! — дивується Пискун, хитаючи головою. — Аби знаття, як мало тобі про це відомо, я б тебе не пустив до себе в машину. Я думав, ти із серйозних мокрушників із ЦРК. Хочеш сказати, що насправді нічого не знав про Ворона?
— Саме це я й хочу сказати.
— Окей. Я розповім, аби ти більше не плутався під ногами і не робив нам нерви. Ворон тягає за собою торпеду з боєголовкою, яку він спер зі старого радянського підводного човна. Ця торпеда призначена для знищення цілої армади бойових авіаносців одним заходом. Ядерна торпеда. Бачив кумедну коляску, присобачену до «Гарлея»? Так от, це воднева бомба, хлопче. Заряджена і готова до бою. Заряд підключений до електродів у його мозку, і якщо Ворон помре, бомба вибухне. Тому, коли Ворон з’являється в полі нашого зору, ми докладаємо всіх зусиль, щоб забезпечити йому комфорт.
Хіро хапає ротом повітря. Y. Т. доводиться говорити за нього.
— Окей. Від імені мого партнера і свого власного імені обіцяю триматися від нього подалі.