— То ти віриш у Бога чи ні? — запитує Хіро. Треба ж розставити над «і» бодай основні крапки.
— Однозначно.
— І в Ісуса?
— Так. Але ж не у фізичне, тілесне воскресіння Христа.
— Як ти можеш бути християнкою і не вірити в це?
— Я б сказала інакше, — пояснює Хуаніта. — Як можна бути християнкою і в це вірити? Кожен, хто завдасть собі клопоту дослідити Євангелія, легко з’ясує, що тілесне воскресіння — це міф, який натягли на реальну історію за кілька років по тому, як було записано справжні розповіді про ті події. Дуже в стилі National Enquirer[50], тобі не здається?
Поза тим, Хуаніті нічого сказати. За її словами, вона не хоче вдаватися в подробиці. Не хоче «на цьому етапі» впливати на думку Хіро.
— Хочеш сказати, що буде наступний етап? Це що, якісь тривалі стосунки?
— Ти хочеш знайти тих, хто заразив Да5ида?
— Так. Хай йому біс, Хуаніто, навіть якби я не вважав його своїм другом, я б однаково хотів їх знайти, поки вони й мене не заразили.
— Переглянь інфу під грифом «Бабель», Хіро, а тоді зустрінемось, якщо я повернуся з Асторії.
— Якщо повернешся? Що ти там робитимеш?
— Досліджуватиму.
Вона всю розмову намагалася триматись по-діловому, була пряма й лаконічна, карбувала інформацію. Але вона втомлена і стривожена, і Хіро розуміє, що їй дуже страшно.
— Щасти, — каже він.
Хіро вже було планував пофліртувати, продовжити з того моменту, на якому вони зупинилися вчора ввечері, але відтоді щось у голові Хуаніти перемкнуло, і тепер флірт — останнє, що її цікавить.
Хуаніта надумала затіяти в Ореґоні щось небезпечне. Вона не хоче, щоб Хіро знав, що саме — не хоче, щоб хвилювався.
— Там, у записах про Бабель, є цікава інфа на ім’я Інанна.
— А хто це?
— Шумерська богиня. Я в неї, вважай, закохалася. Коротше, ти не зрозумієш, про що мова, доки не знатимеш, хто така Інанна.
— Тоді щасти, — бажає Хіро. — Інанні від мене привіт.
— Дякую.
— Коли повернешся, хочу частіше з тобою бачитись.
— Це взаємно, але спершу треба з цього виплутатися.
— Оу! А я й не знав, що встиг у щось вплутатися.
— Не ліпи дурника, ми всі в цьому по самісінькі вуха.
Хіро виходить, знову опиняється в «Чорному сонці».
Квадрантом Хакерів вештається якийсь хлопець, що дуже вирізняється з юрби. Його аватар так собі, і керує він ним поганенько. Найбільше він нагадує того, хто вперше в житті залоґінився в Метасвіт і ще не розібрався, як тут рухатися — він постійно натикається на столи, а коли хоче розвернутися, кілька разів обертається навколо своєї осі, не розуміючи, як зупинитися.
Хіро підходить ближче, бо його обличчя видається йому трішки знайомим. Коли хлопець нарешті завмирає достатньо надовго, щоб Хіро міг його розгледіти, аватар стає цілком упізнаваним. Це Клінт. Найчастіше його бачать у компанії Бренді.
Клінт упізнає Хіро, на мить проявляється його здивоване обличчя, але відразу змінюється звичним, суворим, заціпенілим, незворушним виразом. Він тримає руки перед собою, і Хіро бачить в руках у нього сувій, такий самий, як тоді у Бренді.
Хіро тягнеться до катани, але сувій уже перед самісіньким його носом, розгортається, відкриваючи на внутрішньому боці блакитне сяйво бітового масиву. Хіро ступає в розкрок, опиняється збоку від Клінта, здіймаючи водночас катану над головою, а тоді замашисто опускає її, згори вниз, і відрубує Клінту руки.
Падаючи, сувій розгортається іще ширше, і Хіро не зважується на нього дивитись. Клінт розвернувся і зараз незграбно намагається втекти з «Чорного сонця», відскакуючи від столів, ніби м’ячик у пінболі.
Якщо Хіро зуміє його вбити — відрубає голову, — аватар залишиться у «Чорному сонці», аж поки його не заберуть Цвинтарні Демони, і тоді в Хіро буде час трохи помізкувати і, можливо, з’ясувати, чий це аватар та звідки він з’явився.
Але зараз у барі тусуються ще кількадесят хакерів, споглядаючи це шоу, і якщо хтось із них підійде глянути на сувій — закінчить як Да5ид.
Хіро відвертається від сувою і присідає, затим відчиняє один з прихованих люків, що ведуть у систему тунелів. Власне, саме він і написав програму цих тунелів для «Чорного сонця», він узагалі єдиний в цьому барі, хто може ними користуватися. Хіро змітає сувій у тунель і опускає люк.
Хіро бачить Клінта уже ген біля виходу, той намагається вписати свій аватар у двері. Хіро кидається навздогін: якщо хлопець вийде на Стріт, шукай вітра в полі, перетвориться на безтілесного привида. Із відривом у п’ятдесят футів у мільйонному натовпі інших безтілесних привидів його ніхто й ніколи не знайде. Як і зазвичай, біля входу юрмиться зграя охочих потрапити всередину, зокрема й кілька чорно-білих особистостей.
Одна з таких чорно-білих — Y. Т. Вона тиняється біля входу, чекаючи на появу Хіро.
— Y. Т.! — гукає Хіро. — Дожени того безрукого!
Хіро вибігає з дверей буквально за кілька хвилин після Клінта. Ні його, ні Y. Т. вже нема.
Він повертається назад до «Чорного сонця», відчиняє люк і спускається в мережу тунелів, царство Цвинтарних Демонів. Один із них уже підібрав сувій і зараз тягне його до центру — кинути у вогонь.
— Агов, чуєш? — гукає Хіро. — Поверни в наступному тунелі праворуч і віднеси цю штуку мені в офіс, окей? І зроби добру справу — згорни його.
Хіро спускається в тунель услід за Цвинтарним Демоном, вони проходять під Стрітом й опиняються під районом, заставленим будинками Хіро та інших хакерів. Хіро наказує демону покласти сувій у своїй майстерні, в підвалі — саме там Хіро займається хакерством, — а потім піднімається нагору, до свого кабінету.
Розділ 27
Дзеленчить телефон. Хіро бере слухавку.
— Напарничку! — радіє Y. Т., — Я вже думала, що ти звідти не вийдеш.
— Ти де?
— В Реальності чи в Метасвіті?
— У Метасвіті.
— У Метасвіті я їду у вагоні монорейки, плюсовий маршрут. Щойно проїхала Порт 35.
— Уже? То ти на експресі.
— Оце ти розумний! Слухай, твій Клінт з відрубаними руками зараз за два вагони від мене. Навряд чи він здогадується, що я за ним стежу.
— А де ти в Реальності?
— Публічний термінал через дорогу від закладу преподобного Вейна.
— Справді? Це вже цікаво.
— Тільки-тільки робила туди доставку.
— Що за доставка?
— Алюмінієва валізка.
Він витягує з неї всю історію чи, принаймні, те, що йому здається всією історією — так одразу й не збагнеш.
— Ти певна, що белькотіння тих, у парку, звучали точно так само, як і в жінки у преподобного?
— Сто проц. Я знаю кількох, що туди ходять. Ну, або ходять їхні батьки і просто тягнуть їх за собою, як то завжди буває.
— У «Райські брами»?
— Ага. І вони всі там тільки те й роблять, що отак голосять. Так що я таке вже чула.
— Поговоримо пізніше, партнерко, — каже Хіро. — В мене тут іще одне серйозне дослідження.
— Па.
Картка Бабель / Інфопокаліпсис лежить посеред столу, і Хіро бере її. З’являється Бібліотекар.
Хіро збирається запитати Бібліотекаря, чи той чув про смерть Лаґоса, але це безглузде запитання. Бібліотекар знає про це, але водночас не знає. Якби він захотів дізнатися в Бібліотеці, це зайняло б кілька секунд, але він не може утримувати інформації — у нього немає незалежної пам’яті. Його пам’ять — Бібліотека, й одномоментно він може оперувати лише незначною її часткою.