— А що зі Щуратами?
— А що з ними?
— Вони повернулись назад? Туди? — Y. Т. кивком голови вказує на місце у фургоні позаду себе.
Нґ на мить замовкає. Y. Т. нагадує собі, що зараз він сидить в офісі, у В’єтнамі 1955 року і дивиться все це по телеку.
— Троє повернулися, — каже Нґ. — Троє ще в дорозі. А трьох я залишив на місці з особливими розпорядженнями для подальшої пацифікації.
— Ти кидаєш їх?
— Вони нас наздоженуть, — обіцяє Нґ. — По прямій вони можуть розганятися до семисот миль за годину.
— А правда, що в них усередині якась ядерна фігня?
— Радіотермальні ізотопи.
— А що станеться, якщо такого роздовбати? Всі мутують?
— Якщо ти коли-небудь опинишся поруч із силою, здатною вивільнити ці ізотопи, — попереджає Нґ, — то променева хвороба стане найменшою з твоїх проблем.
— Вони зможуть нас знайти?
— Ти що, не дивилася «Лессі повертається додому», як була малою? Точніше, ще меншою, ніж зараз?
Ну от. Вона мала рацію. Щуратів роблять із собак.
— Це жорстоко.
— Цілком очікувана сентиментальність, — відповідає Нґ.
— Вирвати пса з його тіла... Постійно тримати в буді...
— Коли Щурат сидить у... — як ти це назвала? своїй буді? — то що він там робить, на твою думку?
— Лиже свої електронні яйця?
— Ловить фризбі у прибої. Вічно. Їсть стейки, що ростуть на деревах. Валяється біля каміна у мисливському будиночку. Поки що я не додавав туди яйцелизальних симуляцій, але тепер, коли ти згадала про таке, поміркую над цим питанням.
— А коли він виходить із буди на побігеньки?
— Ти уявляєш, який це кайф для пітбультер’єра — можливість бігти зі швидкістю сімсот миль за годину?
Y. Т. не відповідає, вона надто заклопотана — досі намагається осмислити нову концепцію.
— Твоя помилка, — пояснює Нґ, — в тому, що ти думаєш, ніби всі організми, яким потрібні механічні доповнення — наприклад я, — жалюгідні каліки. Насправді ж їм тепер живеться краще, ніж раніше.
— А де ти береш пітбулів?
— Щодня їх безліч викидають на вулиці — у всіх містах, куди не глянь.
— Патраєш маленьких цуциків?
— Ми рятуємо покинутих собак від вірної смерті і відправляємо їх у приблизний аналог собачого раю.
— У мого друга Стерва був пітбуль. Фідо. Ми його знайшли у провулку. Якесь падло прострелило йому лапу. Ми заплатили ветеринару за лікування, а тоді кілька місяців тримали в порожній квартирі у будинку Стерва, щодня з ним гралися, годували. А коли одного дня прийшли побавитися — його вже не було. Хтось вдерся до помешкання і забрав його. Мабуть, продав на досліди.
— Мабуть. Але так за собакою не доглядають.
— Його нове життя було кращим за вуличне.
У розмові настає пауза — Нґ починає давати команди вантажівці, звертає на фрівей Лонґ-біч, прямує назад у місто.
— Вони щось пам’ятають?
— Наскільки собаки взагалі можуть щось пам’ятати. Ми не вміємо стирати пам’яті.
— То, може, Фідо також став Щуратом і зараз десь серед них.
— Сподіваюся, що став — задля його ж добра.
У франшизі «Великий Гонконґ містера Лі» у Феніксі, штат Аризона, прокидається Напівавтоматичний робохоронець #В-782 від компанії «Охоронні системи Нґ».
Фабрика, що його зробила, думає, що він робот Число В-782. Але сам він думає, що він пітбультер’єр на ім’я Фідо.
Колись давно Фідо був поганим маленьким песиком — іноді. Зараз Фідо мешкає в гарній маленькій хатинці з гарним маленьким подвір’ячком. Тепер він став гарним песиком. Йому подобається лежати у хатинці, слухаючи, як гавкають інші песики. Фідо належить до великої зграї.
Сьогодні десь далеко багато гавкають. Фідо дослухається до цього гавкоту і дізнається, що всю зграю гарних песиків щось дуже сильно розбурхало. Багато дуже поганих чоловіків хочуть образити гарну дівчинку, тому песики дуже розізлилися і стривожилися. І щоб захистити гарну дівчинку, вони роблять боляче поганим чоловікам.
Так і має бути.
Фідо не виходить зі своєї хатинки. Коли він уперше почув гавкіт, то також схвилювався. Йому подобаються гарні дівчатка, і він дуже сумує, коли погані чоловіки намагаються зробити їм боляче. Колись у нього була гарна дівчинка, яка його любила. То було давно, коли він іще жив у страшному місці, і завжди був голодний, і багато людей погано з ним поводилися. Але гарна дівчинка любила його і гарно з ним поводилась. Фідо дуже любить цю дівчинку.
Але з гавкання інших песиків Фідо розуміє, що гарна дівчинка вже у безпеці. Тому він знову засинає.
Розділ 33
— Пустиш, напарничку? — цікавиться Y. Т., ступаючи в кімнату Бабель / Інфопокаліпсиса. — Ох, нічого собі! Не кімната, а чисто тобі скляна кулька, в якій, щойно її потрусиш, здіймається снігова хурделиця.
— Привіт, Y. Т.
— Принесла ще трохи інфи, партнере.
— Супер.
— «Снігопад» — анаболік. Або щось дуже схоже на боліки. Ага, саме так і є. Воно проникає через стінку клітини, як болік. А тоді щось робить із ядром клітини.
— Ти був правий, — звертається Хіро до Бібліотекаря. — Точно як герпес.
— Той чувак, з яким я розмовляла, каже, що сніг розйобує людську ДНК. Я половини слів не зрозуміла, але він так сказав.
— Ми зараз про кого говоримо?
— Нґ із «Охоронних систем Нґ». Не парся розмовами з ним, він тобі нічого не скаже, — безапеляційно попереджає Y. Т.
— А ти чому тусуєшся з такими людьми?
— По мафіозній лінії. Мафія нарешті отримала зразок наркоти завдяки мені та моєму корешу Нґ. Досі він завжди самознищувався раніше, ніж вони встигали накласти на нього лапу. Думаю, вони його аналізують. Мабуть. Може, пробують створити антидот.
— Або пробують відтворити.
— Мафія такого не робитиме.
— Не будь вівцею, — каже Хіро. — Ще й як робитиме.
Y. Т. здається ображеною.
— Слухай, — каже Протагоніст. — Вибачай, що мушу нагадувати, але якби в нас досі працювали закони, Мафія була б поза законом.
— Але в нас немає законів. Так що це просто слова.
— Добре, я просто хочу сказати, що навряд чи вони роблять це на благо людства.
— А ти чого сидиш тут із цим задротським демоном? — цікавиться вона, киваючи на Бібліотекаря. — На благо людства? Чи заради якоїсь піськи? Як там її?..
— Добре-добре, більше про Мафію не говоримо. Я маю працювати.
— Я теж.
Y. Т. від’єднується і залишає діру в Метасвіті, але комп’ютер Хіро швидко її заповнює.
— Думаю, вона на мене запала, — пояснює Хіро.
— Видається досить славною.
— Окей, — закриває тему Хіро. — Берімося до роботи. Звідки взялась Ашера?
— Спочатку — з шумерської міфології, тому вона важлива також для вавилонських, ассирійських, ханаанейських, юдейських та утаритських міфів, які всі походять із шумерських.
— Цікаво. Отож, шумерська мова вимерла, але шумерські міфи якось перейшли в нові мови.
— Саме так. Пізніші цивілізації користувалися шумерською як мовою релігії та науки, десь так само, як середньовічна Європа послуговувалася латиною. Ніхто нею не розмовляв, але освічені люди вміли читати. Таким самим чином передавалась і шумерська релігія.
— А що в шумерських міфах робила Ашера?
— Записи фрагментарні. Знайшли кілька табличок, та й ті побиті чи неповні. Вважається, що Л. Боб Райф розкопав багато неторканих, але відмовляється їх публікувати. Вцілілі шумерські міфи також фрагментарні, а ще всім їм притаманна одна химерна риса — Лаґос порівнював їх із маренням хворої дворічної дитини. Цілі фрагменти не піддаються перекладу: всі символи читабельні, всі відомі, але якщо намагатися скласти їх докупи, вони не кажуть нічого, що може мати бодай якийсь сенс для сучасної людини.
— Ніби інструкції для програмування VCR[57].