Спершу Y. Т. демонстративно опускає руки, але зрештою — якого біса? — вона припадає до алеута, обіймає за шию, опускає голову йому на плече і міцно тримається за нього. Він спускається вниз, і невдовзі вони вже стоять на чистенькій, розкішній російській версії Плоту.
— То як же тебе звати? — цікавиться вона.
— Дмітрій Воронов. Більше відомий як Ворон.
От бля.
Переходи між суднами плутані та непередбачувані. Щоб дістатися з пунтку А до пункту Б, доводиться проходити мало не через усю конструкцію, але Ворон знає, куди йде. Час від часу він хапає її за руку, але не підганяє, навіть якщо вона рухається значно повільніше за нього. А ще він поглядає на неї і шкіриться, ніби кажучи: я можу завдати тобі болю, але не буду.
Вони приходять до місця, де російський район широким трапом сполучається з рештою Плоту, його охороняють озброєні хлопці з Uzi. Ворон їх ігнорує, знову бере Y. Т. за руку і просто переходить місток разом із нею. Y. Т. заледве встигає обдумати всі наслідки такого вчинку, як раптом до неї доходить. Вона роззирається, бачить купу худих азіатів, які дивляться на неї, ніби вона обід із шести страв, і до неї приходить розуміння: «Я на Плоту. Реально на Плоту».
— Це гонконзькі в’єтнамці, — пояснює алеут. — Вихідці з В’єтнаму, коли почалася війна, нелегально мігрували в Гонконг і вже кілька поколінь живуть на сампанах. Не бійся, вони для тебе не загроза.
— Не думаю, що сама зумію звідси вибратися.
— Розслабся. Я ще ніколи не губив своїх дівчат.
— А в тебе раніше були дівчата?
Ворон закидає голову і регоче.
— Колись — багато. Останніми роками трохи менше.
— Справді? Колись? Це тоді ти зробив своє тату?
— Ага. Я алкоголік. Раніше мав купу проблем, але вже вісім років як не п’ю.
— Чого ж тебе усі бояться?
Ворон повертається до неї, широко посміхається, знизує плечима.
— Тому що я нестримний, дуже ефективний і холоднокровний убивця.
Y. Т. сміється. Ворон підхоплює.
— Чим займаєшся?
— Я гарпунер.
— Як у «Мобі Діку»? — ця думка Y. Т. подобається. Вона читала ту книжку в школі. Більшість її однокласників, навіть найботанистіші ботани, вважали, що роман надто затягнутий, але їй подобалися ті частини, де йшлося про гарпуни.
— Нє. Порівняно зі мною мобідіківці — просто педрили.
— І що ж ти гарпуниш?
— Та що завгодно.
Із цього моменту вона дивиться тільки на нього. Або на неживі предмети — інакше вона бачитиме лише тисячі темних очей, що втуплюються у неї. Можна сказати, суттєва переміна після роботи помиєчерпієм для гнаних і голодних.
Почасти річ у тому, що вона надто сильно від усіх відрізняється. А ще на Плоту не існує приватного простору, ти рухаєшся ним, просто перестрибуючи з одної бляшанки на іншу. Але на кожній живуть зо три десятки людей, тому ти неминуче пройдеш через чужу вітальню. І ванну. І спальню. Звісно ж, на неї витріщаються.
Проходять самопальною платформою на нафтових діжах. Там кілька в’єтнамців — вони сваряться чи то просто сперечаються через шматок риби. Той, що стоїть обличчям до них, бачить їхнє наближення. Його погляд байдуже ковзає по Y. Т., зупиняється на Вороні, очі широко розплющуються. Він відступає. Хлопець, із яким він говорить, озирається і буквально підстрибує, проковтнувши бурчання. Обоє забираються геть зі шляху Ворона.
І тоді вона починає усвідомлювати дещо важливе: ці люди дивляться зовсім не на неї. Навіть не зиркають зайвий раз. Усі дивляться на Ворона, і дивляться не так, як люди зазвичай дивляться на знаменитостей. Всі ці чуваки з Плоту, вся ця страшна і крута морська шпана просто до всирачки його боїться.
І в неї з ним побачення.
І воно щойно почалося.
Аж раптом, проходячи крізь чергову в’єтнамську вітальню, Y. Т. пригадує найтяжчу у своєму житті розмову з мамою — приблизно рік тому та спробувала дати доньці пораду, що робити, коли до неї підкочуватиметься хлопець. Так, мамо, звісно. Матиму на увазі. Так, мамо, я запам’ятаю. Y. Т. й тоді вважала, що мамині поради геть безглузді, а зараз розуміє: те, що відбувається, лише підтверджує слушність цієї думки.
Розділ 48
На рятувальному плоту четверо: Хіро Протагоніст, самозайнятий підрядник Центральної Розвідувальної Корпорації, практика якого раніше обмежувалася так званими «сухими» операціями, тобто він просто сумирно сидів на дупі, виловлював інфу, а тоді зливав її в Бібліотеку, базу даних ЦРК — по суті, нічого реального не робив. Тепер він перейшов до відвертої «мокрухи». Хіро озброєний двома мечами і дев’ятиміліметровим напівавтоматичним пістолетом, в народі — дев’яткою, з двома запасними обоймами до нього, по одинадцять патронів у кожній.
Вік, прізвище невідоме. Якби податок на прибуток усе ще існував, Віку довелось би щороку заповнювати форму 1040 і там у графі «Професія» вказувати «снайпер». Як і личить снайперові, Вік мовчазний і непримітний. Він озброєний довгою великокаліберною гвинтівкою, над дулом якої змонтовано якийсь громіздкий механізм — зазвичай там оптичний приціл, але Вік найкращий у своїй професії, тож таким не користується. Достеменна природа цього пристрою невідома, але Хіро вважає, що це високоточний сенсорний модуль, поєднаний із відкаліброваною прицільною сіткою. Можна сміливо припустити, що Вік має іще якусь невелику приховану зброю.
Еліот Чон. Еліот був шкіпером на кораблі, що називався «Цзюлун». Наразі тимчасово безробітний. Він виріс у Воттсі[66], і коли говорить англійською, створюється враження, що з вами розмовляє чорношкірий. Генетично — стовідсотковий китаєць. Вільно володіє чорною та білою англійською, кантонським діалектом, таксолектом, а ще непогано знає в’єтнамську, іспанську та мандаринську. Еліот озброєний «маґнумом» 44-го калібру, який він узяв на борт «для палтуса», тобто убивав з нього палтусів, перш ніж пасажири витягували їх на борт. Палтуси виростають до величезних розмірів і б’ють хвостом настільки сильно, що легко можуть вбити рибалок, які їх спіймали, а тому просто необхідно всадити їм у голову кілька куль, перш ніж витягувати здобич на борт. Це єдина причина, з якої Еліот носить зброю — за рештою безпекових потреб «Цзюлуна» наглядали члени екіпажу, котрі саме на безпекових потребах і спеціалізувалися.
«Риб’яче Око». Це чоловік зі скляним оком. Відгукується тільки на цю кличку. Озброєний великою чорною валізою.
Валіза доволі масивна, оснащена коліщатами і важить від трьохсот фунтів до метричної тонни — останнє Хіро з’ясовує, коли намагається її поворухнути. Така вага перетворює зазвичай пласке дно плоту на добрячий конус. Валіза має вагомий додаток — гнучкий кабель чи то шланг, чи щось таке діаметром зо три дюйми; цей відросток виходить із одного з кутів валізи, дном плоту тягнеться вгору і, перекинутий через край, губиться у воді. На кінці таємничого мацака — металевий блок завбільшки приблизно як кошик для сміття, проте з настільки вигадливим рельєфом із западин та виступів, що загальна площа його поверхні, схоже, не поступається площі Делавера. Хіро лише впродовж кількох митей хаосу бачив цю штуку над поверхнею води, коли її переносили на пліт, і тоді вона була розпечена до червоного. Відтоді вона постійно у воді — світло-сіра з виду, деталей не роздивишся, бо вода навколо неї невпинно вирує. Бульбашки пари з кулак завбільшки скупчуються у фрактальних слідах її гарячих лопатей і збурюють поверхню океану. Весь день і всю ніч. Безпорадний рятувальний пліт, дрейфуючи північною частиною Тихого океану, викидає величезний, розтягнутий шлейф пари, ніби хвіст «Залізного коня[67]», що мчить на повній швидкості через Континентальний вододіл. Ні Хіро, ні Еліот не згадують, ні навіть не помічають, що Риб’яче Око подорожує з невеликим автономним джерелом ядерної енергії — воно майже напевне працює на радіотермальних ізотопах на кшталт тих, що живлять Щуратів. І поки Риб’яче Око відмовляється говорити про цей факт, з їхнього боку буде нетактовно заводити про це розмову.
Всі одягнені в яскраво-помаранчеві утеплені костюми, що захищають тіло з голови до ніг — така собі північно-тихоокеанська версія рятувальних жилетів. Вони громіздкі та незручні, але Еліот Чон любить повторювати, що в північних водах звичайний жилет годиться хіба для того, щоб тримати труп на плаву.