— Я так вирішив.
— Та хто ви, блядь, такий? — обурюється Еліот.
— Президент цього злоїбучого корабля, — роз’яснює Риб’яче Око. — Самопроголошений, оце щойно. Є інші кандидати?
— Ага, — Вік уперше за сорок вісім годин подає голос.
— Хто за, скажіть «так», — командує Риб’яче Око.
— Так, — відповідає Вік, прикликавши на поміч усе своє красномовство.
— Я переміг, — робить висновок Риб’яче Око. — То як нам витягти цих хлопців на поговорити?
— А нащо воно їм? — не розуміє Еліот. — З того, що в нас є, їх зацікавить хіба те, що можна нагарпунити.
— Хочеш сказати, що вони гомики? — буряковіє Риб’яче Око.
— Бля, чоловіче, — дивується Еліот. — Та ви ж навіть оком не кліпнули, коли я розповідав про скальпи.
— Я так і знав, що це лайно з кораблями пахне смаленим, — зізнається «президент».
— Якщо вам від того стане легше, вони не голубі у звичному розумінні, — пояснює Еліот. — Вони гетеросексуали, але пірати. Тобто поведуться хоч на пончик — аби тепле і з діркою.
Риб’яче Око приймає рішення.
— Так, ви двоє, Хіро з Еліотом, ви китайці. Роздягайтесь.
— ?
— Вперед. Я президент, забули? Чи ви хочете, щоб вас Вік роздягнув?
Еліот і Хіро мимоволі зиркають на Віка, який просто сидить, ніби закам’янілий. Щось у його цілковитій незворушності вселяє страх.
— Вперед, або я вас нахуй повбиваю, — попереджає Риб’яче Око, нарешті ставлячи питання руба.
Еліот і Хіро, незграбно переступаючи ногами на хиткому плоту, знімають рятувальні костюми і кидають додолу. Тоді позбуваються решти одягу, вперше за кілька днів підставляючи шкіру свіжому повітрю. Траулер проходить повз них щонайбільше за двадцять футів і раптом вимикає двигуни. Вони добре споряджені: пів десятка «зодіаків» із новенькими двигунами[69], ракети типу «Екзосет», два радари, кулемети п’ятдесятого калібру спереду і на кормі, хоч зараз за ними нікого й нема. Позаду траулера на причепі кілька швидкісних катерів, кожен також оснащений кулеметом. А ще за кораблем власним ходом іде тридцятишестифутова моторна яхта.
У піратській банді Брюса Лі всього кількадесят чоловік, і зараз усі вони скупчилися вздовж леєрів, щиряться, свистять, завивають, вимахують у повітрі розмотаними презиками.
— Не бійтеся, хлопці, я не дозволю вас трахнути, — з посмішкою обіцяє Риб’яче Око.
— І що ви зробите? — цікавиться Еліот. — Вручите їм папську енцикліку?
— Я певен, що вони прислухаються до голосу розуму.
— Вони не бояться Мафії, якщо ви це маєте на увазі.
— Вони просто погано нас знають.
Нарешті виходить лідер, сам Брюс Лі, чоловік років сорока у кевларовому жилеті та накинутій поверх розгрузці, на ній — перев’язь і самурайський меч. Хіро дуже кортить викликати його на двобій, попри всі його нунчаки і знамено — колаж із людських скальпів.
Він посміхається, оглядає Хіро та Еліота, заклично махає їм руками, підіймаючи догори великі пальці, проходжується палубою, даючи «п’ять» кожному зі своїх бравих хлопців. Час від часу він обирає одного з них і показує на презик. Тоді пірат притуляє презерватив до губ і надуває з нього слизький ребристий дубець. Брюс Лі оглядає його, пересвідчується, що дірок нема. Одразу видно, що цей чоловік править залізною рукою.
Хіро не може відвести погляду від скальпів на спині Брюса Лі. Пірати помічають його цікавість і підігрівають її, тицяють пальцями на скальпи і кивають, а тоді знову повертаються і дивляться на нього насмішкувато-наївними широко розплющеними очима. Барви надто вже однотонні — жодної переміни рудого від одного скальпа до іншого. Хіро робить висновок, що Брюс Лі, всупереч репутації, просто збирав скальпи будь-якого кольору, тоді вибілював їх і фарбував у потрібний колір. Слабак.
Нарешті Брюс Лі повертається на середину палуби і обдаровує всіх іще однією осяйною посмішкою. У нього чудова, запаморочлива посмішка, і він це знає — мабуть, просто до зубів приклеєні діаманти в карат.
— Нікчемна посудина, — повідомляє він. — Може, ти і я поміняємось, га? Ха-ха-ха!
Усі на рятівному плоту, крім Віка, силувано усміхаються.
— Ви куди? Кі-Вест[70]? Ха-ха-ха!
Якийсь час Брюс Лі розглядає Хіро з Еліотом, тоді крутить у повітрі вказівним пальцем, показуючи, що вони мають розвернутись і продемонструвати робочі поверхні. Вони так і роблять.
— Quanto? — питає нарешті, і пірати починають реготати, а найгучніше — сам Брюс. Хіро відчуває, як його сфінктер стискається до розмірів пори.
— Питає, скільки ми коштуємо, — пояснює Еліот. — Це такий жарт, бо вони знають, що можуть заграбастати наші сраки за так.
— Та дрібниці! — починає торг Риб’яче Око. Поки Хіро з Еліотом відморожують собі дупи, він сидить під покривалами, гімна кавалок.
— То що, гарпракети? — торгується Брюс Лі, вказуючи на ракети, що стоять на палубі. — Жуки? Мотороли?
— Гарпракета — це протикорабельна ракета типу «Гарпун», — пояснює Еліот. — Дуже дорога. Жук — це мікрочип. Моторола — це такий бренд, типу «форда» чи «шевроле». Брюс Лі барижить переважно електронікою — словом, типовий азійський пірат.
— Він готовий віддати за вас «Гарпун»?
— Ні! Він просто дражниться, хай йому біс!
— То скажи йому, що ми хочемо човен з підвісним двигуном.
— Один «зод», один движок, повний бак, — перекладає Еліот.
Брюс Лі раптом стає серйозним, ніби й справді обмірковує пропозицію.
— Подивитися-помацати, га? Калібр і блювачку.
— Він обдумає пропозицію, якщо вони зможуть спуститися сюди і перевірити товар. Вони хочуть перевірити, наскільки ми тугі та чи здатні контролювати блювотний рефлекс. Це все терміни з бордельної індустрії Плоту.
— Шоколадки десь дванадцятого калібру, ха-ха-ха-ха!
— Каже, що ми, хлопчики, маємо сраки дванадцятого калібру, тобто геть розтягнуті і безпонтові.
Тут у перемовини вступає Риб’яче Око.
— Ні, ні, чотири десятих, їй-богу!
Палуба піратського корабля ходить ходором від реготу.
— Не може бути, — сумнівається Брюс Лі.
— Ці шоколадки, — хвалиться Риб’яче око, — взагалі ще необкатані!
Палуба вибухає непристойним сміхом. Один із піратів видирається на ванти, здіймає в повітря кулак і починає завивати: «ба ка на зу ма лей ґа но ма ла ар’я ма на ро но а аб зу...» Тим часом пірати вже перестали сміятися, прибрали серйозного виразу і приєдналися до хору, кожен на свій лад балаболячи, колошкаючи повітря безладними криками.
І тут Хіро втрачає опору, бо пліт починає рухатися, потім бачить, як поруч падає Еліот.
Він дивиться на корабель Брюса Лі й мимоволі здригається при вигляді чогось подібного до темної хвилі, яка хлюпає через леєр, омиває піратів, що стоять на палубі від корми до носа. Але це радше оптична ілюзія. Це взагалі не хвиля. І раптом вони вже за п’ятдесят футів від траулера, а не за двадцять. Що тихішим стає сміх на палубі, то чіткіше Хіро чує новий звук: низький тремкий шум, що лине від Риб’ячого Ока, з повітря навколо нього, рвучкий свист, ніби звук за мить до удару блискавки, ніби звук полотна, яке розривають навпіл.
Озирнувшись на траулер Брюса Лі, він бачить, що темний хвилеподібний феномен був насправді хвилею крові, ніби хтось облив палубу струменем із велетенської порваної аорти. Хвиля не прийшла ззовні, вона виривається з піратських тіл, по черзі, рухаючись від корми до баку. Тепер на палубі панує тиша та спокій, тільки кров і желе, на яке перетворилися внутрішні органи, сповзають проржавілою сталлю униз і м’яко плюскаються у воду.
Риб’яче Око стоїть навколішки, він відкинув навіс і фольжану ковдру, які досі закривали його. В одній руці він тримає продовгуватий пристрій діаметром кілька дюймів, який і є джерелом дивних звуків. Це пучок паралельних трубочок діаметром з олівець і кілька футів завдовжки — щось схоже на мініатюрний кулемет Гатлінґа. Конструкція обертається настільки швидко, що складно розібрати окремі трубочки; коли він працює, то через швидкість руху стає примарним і напівпрозорим, ніби з руки Риб’ячого Ока виривається якась блискуча прозірчаста хмара. Пристрій приєднаний до пучка чорних дротів і кабелів завтовшки з руку — ця в’язанка зміїться у велику відкриту валізу на дні плоту. У валізу вбудовано кольоровий монітор із графіками, які дають інформацію про зброю: залишок боєзапасу і статуси різних підсистем. Хіро ледве встигає мигцем глянути на монітор, коли на борту траулера починають вибухати боєзапаси.