— Але ж зірка, супервідома людина — і раптом, убивця? — не розумів Скарре. — Та бути такого не може!
— О. Джей Сімпсон[3], — випалив у відповідь Гольм. — Роберт Беретта Блейк[4], Філ Спектор[5], батько Марвіна Гея[6].
— Та хто такий цей Філ Спектор?!
— Давайте швиденько ваші думки: є що приховувати Стьопу чи ні? Не думаючи, видавайте. Гольме!
Бйорн Гольм почухав свої котлетоподібні бакенбарди:
— Підозріло, що він на конкретне запитання не хоче відповідати. Мабуть, таки пов’язаний зі смертю Ветлесена.
— Катрино?
— Мені здається, Стьопа тільки тішить, що він знаходиться у нас під підозрою. Його газета нічого про цю справу розповісти не може, проте нинішня ситуація зміцнить його імідж «аутсайдера», мученика за правду.
— Точно! — підхопив Гольм. — Я змінив думку. Він не став би так ризикувати, якби й справді був винен. Він спить і бачить, як би опинитися в центрі сенсації.
— Скарре?
— Блефує він. Це просто нісенітниця. Улюблена гра лібералів у права особистості й тому подібне.
— Ну гаразд, — сказав Харрі. — Припустимо, ви маєте рацію і він не бреше. Тоді нам треба спробувати викинути його зі справи, до того ж якомога швидше, а самим рухатися далі. Можемо ми з’ясувати, хто знаходився з ним під час убивства?
— Можемо, — відповіла Катрина. — Я телефонувала одній знайомій, дівчина працює в «Лібералі». Вона сказала, що за межами редакції Стьоп не надто товариський і час здебільшого проводить у квартирі на Акер-Брюгге у гордовитій самотності. Коли не приводить до себе жінок, звісно.
Харрі поглянув на Катрину. Вона нагадала йому занадто старанного студента, який вічно випереджає професора на цілий семестр.
— Отже, дамочки до нього злітаються зграями? — посміхнувся Скарре.
— За відгуками моєї подруги, Стьоп великий бешкетник щодо цього. Щойно вона сама потрапила у його поле зору, він дав їй зрозуміти, що, коли вона хоче виправдати його професійні сподівання як журналіст, то їй доведеться розсунути ноги.
— От сучий син! — фиркнув Скарре.
— Атож, вона такої самої думки, — підтвердила Катрина. — Але як би там не було, тепер вона журналіст — по саме нікуди.
Гольм та Харрі реготнули.
— Запитай у неї, може, вона назве кілька його подружок, — зауважив Харрі, підводячись з місця. — А потім зателефонуй, будь ласка, іншим працівникам редакції та постав те саме запитання. Нехай відчує, що ми дихаємо йому в потилицю. Ну, погнали.
— А ти? — запитала Катрина, залишаючись на місці.
— Що «я»?
— Ти нам не сказав, як ти вважаєш: бреше він чи ні?
— Ну, — посміхнувся Харрі, — у будь-якому разі не все, що він сказав, було правдою.
Усі витріщилися на нього.
— Він сказав, що не пам’ятає, про що розмовляв з Ветлесеном під час останньої телефонної розмови.
— І що?
— А ось що! Коли ти дізнався, що хлопець, з яким ти нещодавно розмовляв, розшукувався як серійний убивця і до того ж наклав на себе руки, то хіба не спробуєш негайно згадати всю розмову, крутячи так і сяк кожне слово, щоб зрозуміти, міг ти раніше про все здогадатися чи ні?
Катрина повільно кивнула.
— Окрім того, — продовжував Харрі, — мене цікавить, чому Сніговик з’явився й одразу написав мені того дивного листа ще до того, як я став його шукати. А тепер, коли я підійшов до нього досить близько, він так засмутився, що намагався підкласти замість себе Ветлесена.
— Може, у нього в обох випадках був мотив, — припустила Катрина, — і він спеціально вказав тобі на Ветлесена? Може, у нього з ним були особливі порахунки? І він показав тобі шлях, яким ти маєш іти?
— Або, може, — втрутився Гольм, — він хотів так ляснути тебе по носі. Убив Ветлесена, причаївся та тихцем і святкує перемогу.
— Та облиште! — фиркнув Скарре. — Вас послухати, то можна подумати, що між Сніговиком та Харрі якісь особисті розбірки.
Усі троє мовчки втупилися в нього.
— А що? Що таке? — наморщив лоб Скарре.
Харрі зняв піджак з вішалки:
— Катрино, поїдь, будь ласка, знову до Боргхільд. Скажи, що тепер ми маємо повне право ознайомитися з медичними картами. Я прикрию, якщо треба. І потім розповіси, що там в Арве Стьопа... Ну, всі висловились, бо я вже іду?
— Та жінка з Твейти, — нагадав Гольм, — Камілла Лоссіус. Її досі не знайшли.
— Тримай на контролі, Гольме.
— А ти куди? — запитав Скарре.
Харрі посміхнувся:
— Піду повчуся грати в покер.
Харрі стояв біля дверей Валянка на сьомому поверсі блочного будинку на Фрогнерплас і відчував те саме, що й багато років тому, коли під час канікул жив в Уппсалі. Там, за цими дверима, — останній шанс, останній вихід зі становища, бо решті хлопців він уже телефонував. Валянок, або Асбйорн Валлнек, як його назвали при народженні, відчинив і мовчки подивився на Харрі. Він теж знав. Як і тоді. Останній шанс.
За маленьким передпокоєм розташовувалася тридцятиметрова квартира, яку при бажанні можна було назвати тільки вітальнею, поєднаною з кухнею, або кімнатою з кухонькою. Який тут був сморід! Річ у тім, що у Валянка дуже пітніли ноги. Пітніли й смерділи. Він успадкував цю особливість — як і прізвисько — від свого батька, який був упевнений, що просте сільське взуття всотує неприємні запахи.
Щоправда, у Валянкового смороду був один плюс: він перебивав будь-які інші запахи. Гори немитого посуду, купи недопалків, просяклі потом футболки, розвішані на спинках стільців, — усе це вже було байдуже. Напевне, не брехали, подумав Харрі, що саме сморід від ніг Валянка став причиною його грандіозного програшу у півфіналі чемпіонату з покеру в Лас-Вегасі.
— Давненько, — буркнув Валянок.
— Так. Дякую, що знайшов час зустрітися.
Валянок посміхнувся, наче Харрі утнув штуку. А Харрі, в якого не було ніякого бажання залишатися тут ані на хвилину понад необхідне, перейшов до справи:
— Так чому в покері головне — побачити, коли блефують твої суперники?
Валянок, певне, теж був не проти одразу до діла:
— Усі вважають, що покер — це підрахунок, ставки та теорія ймовірності. Але коли граєш на високому рівні, всі гравці можуть зробити однакові ставки, так що річ зовсім не в цьому. Кращих з найкращих відрізняє вміння бачити наскрізь. Перед тим, як податися до Вегаса, я знав, що гратиму там проти кращих з найкращих. А як вони грають, я бачив по супутниковому каналу «Гемблерс». Записав їхні ігри на відео і, коли хлопці блефували, вивчав кожен — навіть найнезначніший — жест. Прокручував на повільній швидкості, відмічав найдрібніші деталі міміки, що і як вони казали, як поводилися. І коли я все це відпрацював як слід, я вже міг передбачити, чи є в когось із них пристойні карти, чи він блефує. Один чухав собі праву ніздрю, інший гладив пальцем сорочку карт. Отож я подався туди абсолютно впевнений, що зможу перемогти. Але, на жаль, не подумав, що й у мене самого купа ознак, за якими мене можна вичислити.
Від гіркого сміху, який прозвучав як схлипування, велике безформне тіло Валянка затрусилося.
— Отже, коли я буду допитувати якогось хлопця, ти побачиш, бреше він чи ні?
Валянок похитав головою:
— Усе не так просто. По-перше, мені треба спочатку глянути на нього на відео. По-друге, я маю «побачити його карти» та зрозуміти, коли він блефує. Тоді я зможу порівняти й проаналізувати, як він поводиться, коли бреше. Адже як налаштовують детектор брехні? Спочатку людина має сказати чисту правду — ну, назвати своє ім’я, скажімо. А потім — те, про що напевне відомо: це — брехня. Порівняти, і ось тоді з певною часткою ймовірності можна сказати...
— Чисту правду, отже, — перервав його Харрі, — і чисту неправду. На одній касеті.
— Але, як я сказав тобі по телефону, я нічого не гарантую.
Харрі знайшов Беату Льонн в «Обителі скорботи» — кімнаті, де раніше, поки працювала у відділі пограбувань, Беата проводила майже всі свої робочі години. «Обителлю скорботи» назвали кабінет без вікон, напханий відеомагнітофонами та іншою технікою всякого штибу, на якій продивлялися записи пограбувань, збільшували знімки, ідентифікували людей за фотографіями та аудіозаписами телефонних розмов. Але тепер Беата Льонн була начальником криміналістичного відділу, частково перебуваючи при цьому у відпустці по догляду за дитиною.
3
Сімпсон О. Джей — відомий американський актор та гравець у футбол. У 1994 р. обвинувачувався в убивстві колишньої дружини та її коханця. Виправданий.
4
Блейк Роберт Беретта — американський актор, який знімався в серіалі «Беретта». У 2002 р. був притягнутий до суду за вбивство дружини. Виправданий.
5
Спектор Філ — один з найвпливовіших продюсерів в історії поп-музики. У 2009 р. 69-річний Спектор був засуджений до 19 років ув’язнення за вбивство акторки Лани Кларксон.
6
Американський співак, композитор та продюсер Марвін Гей був убитий своїм батьком у 1984 р.