Читать онлайн "Собака Баскервілів" автора Конан Дойл Артур Игнатиус - RuLit - Страница 1

 
...
 
     


1 2 3 4 5 6 7 8 9 « »

Выбрать главу
Загрузка...

Артур КОНАН ДОЙЛ

СОБАКА БАСКЕРВІЛІВ

Повість

Розділ I

Містер Шерлок Холмс

Містер Шерлок Холмс сидів за столом і снідав. Зазвичай він прокидався о пізній порі, крім тих доволі частих випадків, коли йому зовсім не випадало поспати. Я стояв на килимку біля комина й вертів у руках ціпка, якого вчора у нас залишив відвідувач, гарного товстого ціпка з набалдашником — із тих, які називають «вагомим доказом». Під набалдашником було врізане срібне кільце завширшки з дюйм із написом: «Джеймсу Мортімеру, Ч. К. X. О., від його друзів за ЧКЛ» і дата: «1884». Колись з такими ціпками — солідними, важкими, надійними — ходили поважні сімейні лікарі.

— Отже, Ватсоне, які у вас будуть думки щодо цього?

Холмс сидів до мене спиною, і я думав, що моїх маніпуляцій він не помічає.

— Звідки ви знаєте, що я роблю? Можна подумати, що у вас очі на потилиці!

— Чого не маю, того не маю. Зате переді мною стоїть начищений до блиску срібний кавник, — відповів він. — А справді, Ватсоне, що ви скажете про ціпок нашого відвідувача? Ми з вами його проґавили, тож не знаємо, чому він приходив. А через те, що нам не пощастило, доведеться звернути особливу увагу на цей випадковий сувенір. Обстежте ціпка і спробуйте відтворити за ним образ його власника, а я вас послухаю.

— Як на мене, — почав я, щосили намагаючись дотримуватися методики мого приятеля, — цей доктор Мортімер — успішний медик середнього віку, до того ж усіма шанований, якщо друзі обдаровують його такими знаками уваги.

— Добре! — сказав Холмс. — Чудово!

— Окрім того, я схиляюся до думки, що він — сільський лікар, отже, йому доводиться долати великі відстані пішки.

— А це чому?

— Бо його ціпок, колись такий гарний, настільки оббився, що я не уявляю собі його в руках міського лікаря. Масивний залізний набалдашник зовсім стертий — мабуть, доктор Мортімер подолав із ним чимало миль.

— Досить тверезе міркування, — сказав Холмс.

— А ще напис: «Від друзів за ЧКЛ». Я думаю, що літери «КЛ» означають якийсь клуб, найімовірніше мисливський, членам якого він надавав медичну допомогу, за що йому й зробили цей невеликий подарунок.

— Ватсоне, ви перевершили самого себе! — сказав Холмс, відкидаючись на спинку стільця й закурюючи люльку. — Я не можу не відзначити, що, описуючи з притаманною вам люб’язністю мої скромні заслуги, ви применшуєте власні можливості. Якщо ви не випромінюєте яскравого сяйва, то, в усякому разі, ви є провідником світла. Та хіба мало таких людей, які, не маючи особливого таланту, все-таки володіють надзвичайною здатністю запалювати його в інших! Я перед вами в неоплатному боргу, друже мій.

Я вперше почув від Холмса таке визнання і маю сказати, що його слова були для мене надзвичайно приємними, адже байдужість цієї людини до мого замилування нею і до всіх моїх спроб оприлюднити методику його роботи не раз зачіпала моє самолюбство. А ще я пишався тим, що мені вдалося не лише опанувати методику Холмса, але й застосувати її на практиці, та ще заслужити цим похвалу мого друга.

Холмс узяв у мене з рук ціпка і кілька хвилин розглядав його. Потім, явно зацікавившись чимось, відклав люльку вбік, підійшов до вікна і знову став оглядати його, але вже крізь збільшувальне скло.

— Не щось надзвичайне, але все-таки цікаво, — сказав він, знову сідаючи на улюблене місце в кутку дивана. — Деякі дані тут, безумовно, є, вони й слугуватимуть нам підставою для певних висновків.

— Невже я чогось недобачив? — запитав я не без самовдоволення. — Сподіваюсь, я нічого серйозного не випустив з уваги?

— На жаль, мій любий Ватсоне, більша частина ваших висновків хибна. Коли я сказав, що ви є для мене добрим стимулом, це, відверто кажучи, слід було розуміти так: ваші промахи іноді допомагають мені вийти на правильний шлях. Але зараз ви близькі до істини. Ця людина, безумовно, практикує не в місті, і їй доводиться долати великі відстані пішки.

— Виходить, я мав рацію.

— Щодо цього — так.

— Але це все?

— Ні, ні, мій любий Ватсоне, не все, далеко не все. Так, наприклад, я б сказав, що такий подарунок лікар, швидше за все, може отримати від якоїсь клініки, а не від мисливського клубу, а коли перед «лікарнею» стоять літери «ЧК», назва «Черінґкросська» напрошується сама собою.

— Можливо, ви маєте рацію.

— Все наводить на таке тлумачення. І якщо ми приймемо мій здогад за робочу гіпотезу, то отримаємо додаткові відомості для відтворення особистості нашого невідомого гостя.

— Гаразд. Припустімо, що літери «ЧКЛ» означають «Черінґкросська лікарня». Які ж подальші висновки можна звідси вивести?

— А вам нічого не спадає на думку? Ви ж знайомі з моєю методикою. Спробуйте її застосувати.

— Висновок очевидний: перш ніж переїхати до провінції, ця людина практикувала в Лондоні.

— А якщо ми зазирнемо трохи далі? Погляньте на це ось з якого боку: чому йому було зроблено подарунок? Коли його друзі вважали за потрібне гуртом піднести йому цього ціпка на знак своєї прихильності?

Очевидно, в той час, коли доктор Мортімер пішов з лікарні, вирішивши зайнятися приватною практикою. Йому зробили подарунок, це нам відомо. Найімовірніше, роботу в лікарні він змінив на сільську практику.

Чи не будуть наші висновки занадто сміливими, коли ми скажемо, що подарунок було зроблено саме у зв’язку з залишенням посади?

— Це цілком імовірно.

— Тепер погодьтеся, що він не міг бути у штаті консультантів лікарні, бо ця посада надається тільки лікареві з солідною лондонською практикою, а такий лікар з міста навряд чи виїхав би. Тоді ким же він був? Якщо він працював там і не був штатним консультантом, це означає, що йому відводилася скромна роль куратора [1], який живе при лікарні, тобто трохи більша, ніж роль практиканта. І він пішов звідти п’ять років тому — погляньте на дату на ціпку. Таким чином, мій любий Ватсоне, ваш солідний літній сімейний лікар зник, мов пара, а замість нього перед нами виросла досить симпатична людина років тридцяти, нечестолюбна, неуважна, яка ніжно любить свого собаку, за моїми скромними припущеннями, більшого за тер’єра, але меншого за мастифа.

Я недовірливо розсміявся, а Шерлок Холмс відкинувся на спинку дивана, випускаючи під стелю маленькі кільця диму, які плавно розліталися в повітрі.

— Щодо останнього пункту, то тут вас ніяк не перевіриш, — сказав я, — але деякі відомості про вік цієї людини і його кар’єру ми зараз відшукаємо.

Я зняв зі своєї маленької книжкової полиці медичний довідник і знайшов потрібне прізвище. Там виявилося небагато Мортімерів, але я одразу відшукав нашого відвідувача і прочитав уголос все, що його стосувалося:

— «Мортімер Джеймс, з 1882 року член Королівського хірургічного товариства. Ґрімпен, Дартмур, графство Девоншир. З 1882 по 1884 рік — куратор Черінґкросської лікарні. Визнаний гідним премії Джексона в розділі порівняльної патології за роботу „Чи варто вважати хвороби атавістичним явищем?“. Член-кореспондент Шведського товариства патологів. Автор статей „Аномальні явища атавізму“ („Ланцет“, 1882), „Чи прогресуємо ми?“ („Вісник психології“, березень 1883). Сільський лікар парафій Ґрімпен, Торслі та Ґаньбі-Берроу».

— Жодного слова про мисливський клуб, Ватсоне, — з лукавою усмішкою сказав Холмс, — зате справді сільський лікар, як ви тонко підмітили. Мої висновки правильні. А що ж до епітетів, то, якщо не помиляюся, я вжив такі: симпатичний, нечестолюбний і неуважний.

А ось це я знаю з власного досвіду — лише симпатичні люди отримують подарунки на прощання, лише нечестолюбні змінюють лондонську практику на сільську, і тільки неуважні можуть залишити свого ціпка замість візитівки після години очікування у вашій вітальні.

— А собака?

— Його привчили носити ношу за хазяїном. Цей ціпок не з легких, собака брав його посередині й міцно стискав зубами. Сліди від них досить чіткі. Як видно з відстані між мітками, для тер’єра такі щелепи занадто широкі, а для мастифа вузькі. Можливо, що… Боже мій! Ну звісно ж, кучерявенький спанієль!

вернуться

1

Куратор — молодший медик, який оглядав хворих у клініці.

     

 

2011 - 2018