— Ви думаєте, що він когось чекав?
— Поміркуйте самі: хвора літня людина вирушила ввечері на прогулянку — нічого дивного в цьому немає. Але того дня було вогко, холодно. Навіщо тоді серові Чарльзу знадобилося марнувати біля хвіртки п’ять, а то й десять хвилин, як запевняє доктор Мортімер, який звернув увагу на сигарний попіл? Між іншим, як це не дивно, але в спостережливості йому не відмовиш.
— Сер Чарльз робив такі прогулянки щовечора.
— І щовечора зупинявся біля хвіртки? Навряд чи. Навпаки, є відомості, що сер Чарльз намагався триматися від боліт подалі. А тієї ночі він когось там чекав. І це було напередодні його запланованого від’їзду до Лондона. Бачите, Ватсоне, як усе складається — ланка до ланки! А тепер, будь ласка, подайте мені скрипку, і ми відкладемо будь-які турботи з приводу цієї справи в надії на те, що завтрашній візит доктора Мортімера й сера Генрі Баскервіля дасть нам нову поживу для міркувань.
Розділ IV
Сер Генрі Баскервіль
Ми поснідали рано, і Холмс, одягнений у халат, приготувався до прийому відвідувачів. Наші клієнти не спізнилися й на секунду — щойно годинник пробив десяту, доктор Мортімер зайшов до кабінету в супроводі молодого баронета. Останньому було років тридцять. Невисокий, кремезний, міцний, він справляв враження досить жвавої, здорової людини. Вираз його обличчя видався мені впертим; карі очі сміливо дивилися на нас з-під густих темних брів. Коричневий костюм спортивного покрою і смаглява обвітрена шкіра свідчили про те, що ця людина аж ніяк не сидень і не білоручка, і водночас спокійна, впевнена постава виказувала в ньому щирого джентльмена.
— Сер Генрі Баскервіль, — представив нам його доктор Мортімер.
— Так, це я, — сказав баронет. — І найцікавіше те, містере Холмс, що якби мій друг не запропонував мені вас відвідати, я прийшов би до вас із власної ініціативи. Ви, кажуть, умієте розгадувати різні ребуси, а я сьогодні вранці зіткнувся з таким, який мені не до снаги.
— Сідайте, сер Генрі. Якщо я правильно вас зрозумів, то після приїзду до Лондона з вами сталося щось не зовсім звичайне?
— Я не надаю цьому особливого значення, містере Холмс. Очевидно, хтось трохи пожартував наді мною. Але сьогодні вранці я одержав ось цього листа, якщо тільки він заслуговує на увагу.
Він поклав на стіл конверта, і ми почали розглядати його. Конверт виявився звичайнісіньким, із сірого паперу. Адресу — «Готель „Нортумберленд“, серові Генрі Баскервілю» — було написано великими друкованими літерами; на поштовому штемпелі стояло: «Черінґ-Кросс» і час відправлення — вечір попереднього дня.
— Хтось знав, що ви зупинитеся в готелі «Нортумберленд»? — запитав Холмс, кинувши допитливий погляд на гостя.
— Ніхто не знав. Я вирішив, де зупинитися, тільки після зустрічі з доктором Мортімером.
— Але доктор Мортімер, мабуть, сам там зупинився?
— Ні, я живу в знайомих, — сказав доктор. — Ніхто не міг знати, що ми поїдемо саме в цей готель.
— Гм! Виходить, вашим пересуванням хтось дуже цікавиться.
Холмс вийняв із конверта складений учетверо аркуш паперу, розгорнув його і поклав на стіл. Посередині сторінки була одна-єдина фраза, складена з наклеєних друкованих слів: «Якщо вам дорогі здоровий глузд і життя, тримайтеся якнайдалі від торф’яних боліт». Слова «торф’яних боліт» були написані від руки, чорнилом.
— Отже, містере Холмс, — сказав сер Генрі Баскервіль, — можливо, ви розтлумачите мені, що все це означає і хто проявляє такий інтерес до моїх справ?
— А що скажете ви, докторе Мортімер? Цього разу тут начебто немає нічого надприродного?
— Так, сер, але, можливо, листа надіслала людина, переконана у надприродності цієї історії.
— Що за історія? — різко запитав сер Генрі. — Ви, джентльмени, очевидно, інформовані про мої справи значно краще, ніж я сам!
— Ми вас втаємничимо, сер Генрі. Без цього ви звідси не підете, повірте моєму слову, — сказав Шерлок Холмс. — А зараз візьмімося вивчати цей вельми цікавий документ, якого склали і опустили в поштову скриньку вчора ввечері. Ватсоне, чи є в нас учорашня «Таймс»?
— Он там, у кутку.
— Будьте ласкаві, прошу, дайте сторінку з передовицею. — Він швидко пробіг її очима. — «Свобода торгівлі»… Чудова передовиця! Дозвольте мені прочитати вголос один абзац. «Якщо хто-небудь намагатиметься навіяти вам, що та галузь промисловості, в якій зацікавлені ви особисто, перебуває під захистом протекційних тарифів, тримайтеся якнайдалі від таких людей, бо здоровий глузд має вам підказати, що така система зрештою підірве наш імпорт і порушить нормальне життя нашого острова, інтереси якого дорогі усім нам». Що ви про це скажете, Ватсоне? — вигукнув Холмс, радісно потираючи руки. — Блискуча думка, еге ж?
Доктор Мортімер подивився на Холмса, як дивляться турботливі лікарі на тяжкохворих пацієнтів, а сер Генрі Баскервіль спрямував на мене здивований погляд карих очей.
— Я не великий знавець у таких питаннях, як тарифна політика, — сказав він, — але мені здається, що ми трохи відхилилися від нашої теми.
— Аж ніяк! Ми йдемо гарячими слідами, сер Генрі. Ватсон знайомий з моєю методикою краще за вас, але боюся, що зміст прочитаного уривка вислизнув навіть від нього.
— Так, зізнаюся, я не бачу ніякого зв’язку між ним і листом.
— А зв’язок, любий мій Ватсоне, такий тісний, що, по суті, одне випливає з іншого. «Якщо», «вам», «тримайтеся якнайдалі від», «здоровий глузд», «життя», «дорогі». Невже ви не здогадуєтеся, звідки було взято ці слова?
— Дідько забирай! Звичайно, ви маєте рацію! Який блискучий здогад! — вигукнув сер Генрі.
— Якщо ви досі сумніваєтеся, то погляньте на слова «тримайтеся якнайдалі від» — вони вирізані одне за одним. — Ну ж бо… Так, справді!
— Знаєте, містере Холмс, я навіть не уявляв собі, що такі речі можливі! — сказав доктор Мортімер, здивовано дивлячись на мого друга. — Здогадатися, що слова вирізано з газетного тексту, це ще дрібниці. Але безпомилково назвати газету, ба навіть більше — вказати статтю, з якої їх узято — це перевершує будь-яку уяву! Як ви здогадалися?
— Я думаю, докторе, що ви можете відрізнити череп негра від черепа ескімоса, чи не так?
— Звісно, можу.
— Як?
— Та це взагалі мій коник! Різниця між ними очевидна. Надбрівні дуги, лицьовий кут, будова щелепи…
— А в мене теж є свій коник. На мій погляд, різниця між боргесом на шпонах [6], яким набираються передовиці «Таймс», і сліпим шрифтом дешевеньких вечірніх аркушів не менш очевидна, ніж різниця між вашими неграми й ескімосами. Знання шрифтів — одна з найелементарніших вимог до детектива, хоча мушу зізнатися, що в дні своєї юності я якось сплутав «Лідського Меркурія» з «Ранковими вістями». Але передовицю «Таймс» не сплутаєш ні з чим, і ці слова могли бути вирізані тільки звідти. А оскільки лист відправили вчора, усе свідчить про те, що нам варто було насамперед зазирнути у вчорашній номер.
— Виходить, містере Холмс, — сказав сер Генрі Баскервіль, — хтось склав цього листа, вирізавши ножицями…
— Манікюрними ножицями, — перебив його Холмс. — Ви звернули увагу, які в них короткі кінці? Для того щоб вирізати слова «тримайтеся якнайдалі від», довелося зробити два надрізи.
— Цілком правильно. Хтось вирізав ці слова ножицями з короткими кінцями і наклеїв їх…
— Гуміарабіком, — підказав Холмс.
— …і наклеїв їх гуміарабіком на папір. Але чому тоді слова «торф’яних боліт» написані від руки?
— Автор листа не знайшов їх у газеті. Всі інші слова досить звичайні, їх можна зустріти в будь-якому тексті, а ці трапляються порівняно рідко.
6
Боргес — один з видів друкарського шрифту. Шпони — тонкі металеві пластинки, які використовують у друкарнях для збільшення відстані між рядками набору.