— Метре! — гукнула його одна з них і подала знак, щоб він наблизився.
— Що ви, моя мила Лієнардо, — промовила її сусідка, молода, приваблива і по-святковому вбрана, що робило її сміливою, дівчина. — Вони ж не духовна особа, тому до них слід звертатись не «метр», а «месір».
— Месір! — повторила Лієнарда. Незнайомий підійшов до балюстради.
— Чого бажають панни? — чемно спитав він.
— О, нічого! — збентежившись, пробурмотіла Лієнарда. — Це моя сусідка Жіскетта Жансієн хоче вам щось сказати.
— Та що ви, — зашарівшись, промовила Жіскетта. — Це Лієнарда сказала до вас «метр», а я їй тільки пояснила, що вам треба казати «месір».
Обидві дівчини опустили очі. Незнайомець, який був не від того, щоб порозмовляти, розглядав їх, усміхаючись.
— Виходить, вам нічого мені сказати, панночки?
— Ох, нічогісінько! — відповіла Жіскетта. — Нічогісінько! — повторила Лієнарда.
Високий молодий блондин зібрався був відійти, але обидві цікаві дівчини не мали бажання зректися своєї здобичі.
— Месір! — з навальністю води, що зриває греблі, або жінки, яка зважується на щось, промовила Жіскетта. — Ви знаєте того вояка, що гратиме роль пречистої діви в містерії?
— Ви хочете сказати — роль Юпітера? — спитав незнайомець.
— Ах, так, — вигукнула Лієнарда. — Ото дурненька! Отже, ви знаєте Юпітера?
— Мішеля Жіборна? — перепитав він знову. — Так, панно.
— Яка в нього пишна борода! — сказала Лієнарда.
— А чи гарне буде те, що вони зараз показуватимуть?.. — соромливо спитала Жіскетта.
— Дуже гарне, панно, — відповів незнайомець без найменшого вагання.
— Що ж це буде? — поцікавилася Лієнарда.
— Мораліте «Праведний суд пречистої діви Марії», панно.
— Ах! Це щось нове, — сказала Лієнарда. Настала хвилина мовчанки. Її порушив незнайомець.
— Так, це зовсім нове мораліте, якого ще не виставляли.
— Отже, це не те, що його давали два роки тому, у день приїзду папського посла, — спитала Жіскетта, — коли троє гарненьких дівчат грали…
— Сирен, — підказала Лієнарда.
— І зовсім голі,— додав незнайомець.
Лієнарда соромливо опустила очі, а Жіскетта, глянувши на неї, і собі. Незнайомець, усміхаючись, вів далі:
— Це було дуже цікаве видовище. А сьогоднішнє мораліте написане спеціально на честь принцеси Фландрської.
— А чи співатимуть пасторалі? — спитала Жіскетта.
— Що ви! — заперечив незнайомець. — У мораліте? Не треба плутати різних жанрів. Якби це було соті, тоді інша річ!
— Шкода! — промовила Жіскетта. — А тоді, біля фонтана Понсо, чоловіки і жінки грали дикунів, які билися між собою і прибирали різних поз, співаючи побожних пісень і пасторалей.
— Те, що годиться для папського посла, — досить сухо зауважив незнайомець, — не годиться для принцеси.
— А коло них, — вела далі Лієнарда, — змагалися музики, граючи на різних духових інструментах величні мелодії.
— А щоб перехожі могли освіжитися, — підхопила Жіскетта, — з трьох отворів фонтана били молоко, вино та солодкий напій. Пили хто хотів.
— А трохи нижче фонтана Понсо, — не вгавала Лієнарда, — поблизу церкви святої Тройці, показували пантоміму «Страсті господні».
— Ще б пак не пам'ятати! — вигукнула Жіскетта. — Господь бог на хресті, а обабіч — розбійники.
Тут молоді цокотухи, захопившись спогадами про приїзд папського посла, заторохтіли разом.
— А трохи ближче, біля воріт Малярів, було багато людей у дуже пишних убраннях.
— А пам'ятаєш, як коло фонтана святого Інокентія мисливець гнався за ланню під гучні звуки мисливських рогів і гавкання псів?
— А поблизу паризької різниці спорудили поміст, що мав зображати Дьєпську фортецю!
— А коли папський посол наблизився, пригадуєш, Жіскетто, — фортецю взяли приступом і всім англійцям поперерізували горлянки.
— І біля брами Шатле теж були чудові лицедії!
— І на мосту Міняйл, устеленому килимами, теж!
— А коли під'їхав папський посол, над містом випустили понад двісті дюжин різних птахів. Це було прегарно, Лієнардо.
— Сьогодні буде ще краще, — нарешті сказав їхній співрозмовник, який слухав дівчат трохи роздратовано.
— Ви обіцяєте нам, що ця містерія буде цікава? — спитала Жіскетта.
— Безумовно! — відповів той і додав гордовито: — Я автор цієї містерії, панночки.