Раптом у нього промайнула думка, що він, насправді, й не хотів бачитися з хлопцем.
Маєрс був шокований цим, і на мить йому стало аж гидко від себе. Він похитав головою. За все життя, сповнене безглуздими вчинками, ця поїздка стала, можливо, найбезглуздішою. Та це факт: у Маєрса не було ні найменшого бажання бачити хлопця, який своєю поведінкою давно вбив усю Маєрсову любов до себе. Раптом Маєрсові чітко і ясно згадалося хлопцеве обличчя в мить, коли той кинувся на нього, і стало так гірко-гірко. Цей хлопець зруйнував Маєрсову молодість і перетворив молоду дівчину, з якою Маєрс одружився, на нервову алкоголічку, яку той то жалів, то знущався з неї. «Якого дідька, — запитав у себе Маєрс, — треба було пертися хтозна-куди, щоби побачити людину, яка тобі огидна?» Йому не хотілося тиснути хлопцеві руку — руку свого ворога. Не хотілося плескати його по плечу і питати, як справи. І розпитувати про його матір.
Він підсунувся на край сидіння, коли поїзд заїхав на станцію. По внутрішньому радіо пролунало оголошення французькою мовою. Чоловік навпроти Маєрса заворушився. Поправивши капелюха, він сів рівно, тим часом по радіо сказали щось іще по-французьки. Маєрс не зрозумів ані слова. Він зовсім розхвилювався, коли потяг сповільнився і, зрештою, зупинився. Маєрс вирішив не виходити з купе. Він сидітиме на місці, доки поїзд не рушить. Коли це станеться, він буде тут, він поїде у Париж — і все. Маєрс обережно визирав з вікна, боячись побачити за склом синове обличчя.
Він не знав, як тоді відреагує. Хтозна, може, здуру покаже йому кулака. Маєрс побачив на платформі кількох людей у пальтах і з шарфами, які стояли поруч із валізами, чекаючи на посадку. Ще кілька людей чекали без багажу, сховавши руки в кишені, мабуть, когось зустрічали. Його сина серед них не було, та, звісно, це не означало, що він узагалі не прийшов. Маєрс переставив валізу з колін на підлогу і засовався на місці.
Чоловік навпроти позіхав і дивився у вікно. Раптом він перевів погляд на Маєрса. Знявши капелюха, він прочесав пальцями волосся. Потім знову надягнув капелюха, підвівся і стягнув свою сумку з полички.
Чоловік відчинив двері купе. Але, перш ніж вийти, розвернувся і показав рукою вбік станції.
— Страсбург, — сказав чоловік. Маєрс відвернувся.
Чоловік затримався ще на мить і вийшов у коридор зі своєю сумкою та, Маєрс був переконаний, годинником. Але зараз це непокоїло його далеко не найбільше. Він іще раз виглянув із вікна поїзда. Біля входу на станцію стояв чоловік у фартуху й курив цигарку.
Чоловік спостерігав, як двоє залізничників пояснюють щось жінці в довгій спідниці та з дитиною на руках. Жінка слухала, кивала і слухала далі. Вона пересадила дитину з однієї руки на іншу. Чоловіки говорили. Вона слухала. Один чоловік цьомкнув дитину в шию. Жінка глянула на дитя і всміхнулася. Знову пересадила дитину й ще трохи послухала. Маєрс побачив молоду пару, що обіймалася на пероні неподалік його вагона. Юнак відпустив дівчину. Щось сказав, узяв валізу і пішов до поїзда. Жінка дивилася йому вслід. Піднесла руку до обличчя, торкнулася долонею одного ока, потім іншого.
За хвилину Маєрс побачив, що вона йде по платформі, а її погляд прикутий до його вагона, ніби когось шукає. Він перевів погляд із жінки на великий годинник над залом очікування. Знову опустив очі на перон — хлопця ніде не було видно. Можливо, проспав, а може, теж передумав. Хай там як, Маєрсу стало легше. Він знову глянув на годинник, потім на дівчину, яка бігла до його вікна. Маєрс відхилився, ніби хотів вибити скло.
Двері в купе відчинилися. Юнак, якого він бачив на вулиці, зачинив їх за собою і сказав:
— Bonjour.
Не дочекавшись відповіді, він закинув валізу нагору й підійшов до вікна.
— Pardonnez-moi[2].
Він опустив вікно.
— Марі, — промовив він. Дівчина всміхнулася і заплакала. Юнак узяв її за руки й цілував пальці. Маєрс, стиснувши зуби, відвів погляд. Залізничники кричали щось один одному перед від’їздом. Пролунав свисток, і поїзд рушив із платформи. Юнак відпустив руки дівчини та продовжував махати їй на прощання, поки поїзд котився вперед.
Але від’їхали вони зовсім недалеко, ледь за межі станції, і раптом Маєрс відчув, що поїзд різко зупинився.
Юнак зачинив вікно й сів біля дверей. Діставши газету з пальта, він почав читати. Маєрс підвівся і відчинив двері. Пройшов у кінець, де вагони з’єднувалися між собою. Неясно, чому вони зупинилися. Можливо, щось трапилося.