— Немає чим підкурити, — сказав він жінці.
— Я не курю, — сказала жінка. — Хоча б це міг про мене знати. Якщо дуже треба, то он у неї попроси, — жінка кивнула на міс Дент.
Але міс Дент похитала головою. Підсунула сумочку ближче до себе. Стиснула коліна, вчепившись пальцями в сумку.
— Ще й сірників немає, — бурчав старий. Іще раз перевірив кишені. Потім зітхнув і витягнув цигарку з мундштука. Запхав у пачку. Потім поклав цигарки та мундштук назад у кишеню сорочки.
Жінка заговорила, але міс Дент не могла розібрати, що це за мова. Напевно, італійська. Жінка швидко тараторила, і міс Дент це нагадало, як у фільмах розмовляла Софі Лорен.
Старий похитав головою.
— Я нічого не розберу. Ти надто швидко говориш. Не спіши. Говори англійською, бо я нічого не розумію, — сказав він.
Міс Дент ослабила хват на сумочці й поклала її поруч на лавку. Вона уважно роздивлялася застібку. Не знала, що ще робити. Зал був невеликим, і їй не хотілося раптом вставати й переходити в інше місце. Вона перевела погляд на годинник.
— У мене з голови не виходять ці психи, — сказала жінка. — Це жах! Просто слів немає. Боже мій!
Жінка похитала головою. Відкинулася на лавку, ніби в неї вже не залишилося сил. Здійнявши очі, вона глянула на стелю.
Старий узяв шовкову краватку між пальці й почав терти. Розстібнув на сорочці ґудзик, заправив краватку всередину. Здавалося, він думав про щось геть інше, а жінка продовжувала:
— От дівчину мені дійсно шкода, — сказала вона. — Самотня бідолаха в такому кодлі виродків. Мені її шкода. І саме їй зрештою дістанеться! Більше нікому. Особливо не тому бовдуру, якого вони кличуть Капітан Нік! Йому нічого не буде. Точно не йому, — сказала жінка.
Старий звів очі й оглянув зал. Потім роздивився міс Дент.
Міс Дент дивилася у вікно поверх його плеча. Їй було видно високий вуличний ліхтар, який освітлював порожню стоянку. Вона склала руки на колінах і спробувала зосередитися на своїх думках. Але однаково чула, як ці двоє балакають.
— Кажу тобі, — промовила жінка. — Я хвилююся за цю дівчинку. На решту кодла мені начхати. У них у голові тільки cafe au lait[4], цигарки, їхній любий швейцарський шоколад і кляті папуги. А все інше для них ніщо, — сказала жінка. — Хіба їх щось хвилює? Я би їх обходила десятою дорогою. Розумієш?
— Звичайно, — сказав старий. — Розумію, — він опустив ногу на підлогу, а іншу поклав на коліно. — Але не бісися через це зараз.
— «Не бісися»! Ти подивися на себе, — відповіла жінка.
— За мене не переживай, — сказав старий. — Бувало й гірше, і я досі живий-здоровий, — він тихо засміявся і похитав головою. — Не хвилюйся за мене.
— Як я можу за тебе не хвилюватися? Хто ще за тебе хвилюватиметься? Оця жіночка зі сумкою? — вона замовкла і промовисто глянула на міс Дент. — Ну правда, amico mio[5]. Глянь на себе! Боже мій, якби у мене голова не була забита всім іншим, то вже був би нервовий зрив. От скажи мені, хто ще потурбується про тебе, як не я? Серйозно. Ти ж такий розумний, — сказала жінка, — то кажи давай.
Старий підвівся і сів назад.
— Просто не хвилюйся за мене, — сказав він. — Хвилюйся за когось іншого. За дівчинку і Капітана Ніка, якщо вже так хочеш похвилюватися. Тебе тоді не було в кімнаті, коли він сказав: «Це несерйозно, але я її кохаю». Слово у слово.
— Я так і знала, що все йде до цього! — закричала жінка. Вона стиснула кулаки й піднесла руки до скронь. — Я знала, що ти скажеш щось таке! Але я не здивована, правда. Нітрохи. Горбатого могила виправить. Точніше й не скажеш. Вік живи — вік учись. Але коли ти нарешті розкриєш очі, дурню старий? — запитала вона. — Може, ти віслюк і тобі треба добряче дати межи очі? О, Dio mio[6]! Поглянь на себе в дзеркало! — сказала жінка. — Пильно себе роздивися.
Старий підвівся з лавки і підійшов до питного фонтана. Заклав руку за спину, повернув кран і нахилився попити. Потім випростався, протер підборіддя рукою. Склавши обидві руки за спиною, він почав ходити залом, наче прогулювався бульваром.
Але міс Дент бачила, що його очі нишпорять підлогою, порожніми лавками, попільничками. Вона розуміла, що він шукає сірники, і шкодувала, що в неї не було.
Жінка повернулася до старого. Вона викрикнула:
— KFC на Північному полюсі! Полковник Сандерс у парці й чоботях. Оце був кінець! Оце вже було занадто!