Воїни схвально загули — вжене знаю, через дівок чи через «чарівну воду». Ймовірно, через перше і друге. Але без наказу ніхто з місця не рушив. Дисципліна на шхуні була залізна.
— Чому він не приходь сам?
Чорна Королева говорила французькою, нехтуючи граматикою, але при цьому цілком, зрозуміло. Гаррі знову копнув Пронозу, на щастя спідниця прикривала ці рухи тіла.
Що відповідати на це питання, мічман знав.
— Приходь завтра. Сьогодні поганий день. Понеділок.
Вона кивнула, задоволена поясненням. Від когось із моряків зі шхуни королева знала, що є недобрі дні, які називаються «понеділками». Про це Логану розповів капітан Пратт.
— Муа ожурдуі бон жур, демен бо жур. Апредемен на бон. Санг-фамм, Пупурата в’ен демен?[34]
Я-то її зрозумів: вона хотіла сказати, що післязавтра очікує початку місячних і хвилюється чи встигне Пратт до того часу потішити її любовним побаченням.
Проноза закліпав очима.
— Скажи «так», — процідив Гаррі.
— Так!
Шаша вперше посміхнулася і ляснула в м’ясисті долоні.
— Добре! Сьогодні маленький мар’яж. Завтра великий мар'яж. Дві дружини сьогодні. Решта завтра.
Її підлеглі схвильовано зашепотіли. Я здогадався: кожному хотілося опинитися в числі сьогоднішніх, а не завтрашніх наречених.
Летиція з жахом поглянула на чорних кавалерів. Зіщулився і штурман.
— А ось «чарівна вода», — сказав він тоненьким голосом, хоч за планом пригощати дикунів ромом планувалося трохи пізніше.
Королева плавно підвелася, відклала малюків і наблизилася до нас з величністю трипалубного корабля. Здається, вона збиралася роздивитися «наречених» як слід.
— Сподіваюся, вона не збирається нас роздягти, — пробелькотів Гаррі. Навіть при темнуватому освітленні було помітно, як він зблід. — Пронозо, пригощай!
— Ром, ром!
Мічман почав простягати свою сулію, але Шаша злегка пхнула його пальцем у груди, і Проноза відлетів убік.
— Тут темно, — сказала королева. — Ходи нагору.
Вона першою піднялася драбинкою. Ми приречено йшли за нею. Останнім плівся Проноза, його нетерпляче підштовхували воїни, які ще й сопіли.
Ось тут вже нам і кінець, подумалося мені. Принаймні Логану.
На наше щастя, почала королева екзамен із Летиції. Поставила її перед собою, скептично оглянула, помацала зверху, знизу, з боків. Моя дівчинка стояла ні жива, ні мертва. Її тремтливі пальці вовтузилися зі шнурком, прив’язаним до моєї лапи. Я зрозумів: Летиція не хоче, щоб я загинув разом із нею. Істинно благородна душа навіть у хвилину небезпеки дбає не про себе!
— Зовсім поганий, — резюмувала Чорна Королева. — Багато-багато годуй, тоді ліпше.
І повернулася до штурмана, котрий, судячи з вигляду, приготувався до смерті. Але його Шаша мацати не стала. Як зачарована, вона витріщилася вниз, на завиті пасма (Гаррі на добрячих півтора фунта нижчий). По-моєму, вона ніколи раніше не бачила рудого волосся. Потягнула за пасмо — перука залишилася у неї в руках, але власне волосся ірландця було такого ж червонуватого відтінку. Це спричинило хвилю захвату у королеви. Вона провела пальцем по веснянкуватих щоках Логана.
— Бон фам! Тре бон![35] — у захопленні вигукнула Шаша, наміть не перевіривши стать красуні.
Воїни довкола нас зацмокали язиками, заґелґотіли. Я не розумів їхньої мови, але здогадувався: кожен просив, щоб наречена з червоним волоссям і золотими плямками дісталася саме йому.
Користуючись свободою, я перемістився на вант грот— щогли, звідки виднокіл був набагато кращим.
Не знати звідки прилетіли дві різнокольорові пташки, не— нідомого мені виду. Сіли поруч і з цікавістю почали мене про щось розпитувати. «Фю-фіть, фю-фіть?» — тріскотіли вони.
Я знаю кілька людських мов, але пташиної, на жаль, не розумію. «Відчепіться пернаті! Не до вас!»
Вигляд у мене солідний, пропорції вражаючі, дзьоб тим паче. Місцеві жителі сахнулися від мене, вилаяли по-своєму і спурхнули. Ніщо більше не заважало мені спостерігати за розвитком подій.
Чорна Королева показала на одного зі своїх молодців, найбільш кремезного і рослого, щось сказала, кивнувши на Летицію. Паруб'яга просяяв товстогубою посмішкою і облизнувся. Підійшов до моєї вихованки, яка зіщулилася зі страху, виплюнув на долоню жуйку і пальцями запхав їй до рота. Очевидно, таким був ритуал женихання. Коли у дівчинки від жаху й відрази зсудомило щелепу, наречений ласкаво потягнув її за носа і, взявши іншим лаписьком за низ обличчя, допоміг жувати — посовав підборіддя туди-сюди.
34
У мене сьогодні гарний день, завтра гарний день. Післязавтра негарний. Жіноча кров. Пупурата прийде завтра?