Я б сказав, тонн 250–270. Схвально я зауважив щедрі ліселі та здвоєні клівери. Мене не здивувало б, якби «Ластівка» рухалася при повному бакштазі на десяти, а то й дванадцяти вузлах — зі швидкістю коня, що мчить рівним полем. Одне слово, славна шкаралупка.
Перший, хто зустрів нас — корабельний пес, розгодований нахабний дворняжка, що обгавкав мене найобурливішим чином. Сприятливе враження від фрегата одразу було зіпсоване. Терпіти не можу кораблів, на яких живуть собаки, коти чи, ще гірше, мавпи, розпещені командою до неможливості! Свого часу я чимало страждав від подібних пестунчиків і кілька разів ледь не втратив життя. Пес мало того, що влаштував мені обструкцію, та ще й, потягнувши носом, совався обнюхувати моїй вихованці штани. Перший же мешканець судна, якого ми зустріли, зразу визначив справжню стать нового лікаря!
— Киш! Пішов геть! — сказала Летиція, стривожено оглядаючи палубу. Та довкола було порожньо. Судячи з гуркоту, що долинав з-під настилу, команда працювала в трюмі, перекладаючи діжки з баластом.
Тоді моя вихованка копнула настирливого собацюру ногою — й тут же її безпардонно обгавкали. Цього вже я не стерпів. Я спланерував над шкафутом і з розльоту вчепився дворнязі кігтями у вухо, щоб навчити ввічливості. Після цього демаршу собака дав дівчинці спокій і звернув свій гнів на мене. Я ж сів на фальшборт, від гріха подалі, відколупав тріску і плюнув нею в нечему. Все одно цивілізованих стосунків між нами не буде.
— Оселедчику, чого ти розгавкався? Марш на камбуз, там тебе чекає кісточка!
Трюмними східцями піднявся вахтовий начальник, якому взагалі навіть у порту заборонено відлучатися зі шканців. Вочевидь, з дисципліною на «Ластівці» справи були не найкращі.
— Ти хто, синку? — спитав він доброзичливо, з цікавістю оглядаючи Летицію в її чорно-білому вбранні й кудлатій перуці. — Лікар? Капітан зараз зайнятий, звелів мені подбати І про тебе, коли з’явишся. Я корабельний штурман Кербіан.
Ага, той самий, кому арматор пригрозив віддати командування, якщо Дезессар почне комизитися. Червоний ніс з прожилками, сиві брови. Згасла люлька в кутику рота, неквапна хода перевальцем. Хоч я бачив пана Кербіана вперше, легко міг би змалювати його життя, характер і звички.
Старий бурлака, таких я чимало зустрічав у всіх портах і на всіх морях.
— Добре ниньки стало, не те, що колись, — сказав він, потискаючи Летиції руку. — Король, дай йому Боже, дбає і про наші душі, і про тіла. Є кому полікувати моряка, є кому й відспівати… Щось ти замолодий для хірурга.
— Я лікарський учень, — обережно відповіла вона.
— На суходолі, може, й учень, а в нас будеш «пан лікар». Тримайся солідніше, моя тобі порада. Звати тебе як?
— Епін. Ле… Люсьен Епін.
— Яка у тебе говірка дивна. Ти звідки родом?
— Я з Фландрії, мсьє Кербіан.
З напруженого обличчя було помітно, що дівчинка чекає й на інші питання, та їх не було.
— Тоді ясно. Називай мене «татусь Пом». У нас всіх називають за прізвиськами, так ведеться. Тільки капітана не можна — погана прикмета. Звикай, синку, у моряків багата прикмет, з цим суворо. І тобі прізвисько дадуть, коли придивляться. Пігулкою охрестять, а то й Клістиром. — він реготнув і ляснув новачка по плечу. — Причепиться — і назавжди. З юних літ і до труни, з одного корабля на інший. Взяти хоч мене. Чотирнадцять років мені було, коли я обжерся яблуками з палубної діжки, до проносу. Відтоді все Pomme, та Pomme[19]. Тобі скільки років, не ображайся на слові?
— Вісімнадцять, — завагавшись, відказала вона.
Татусь Пом підморгнув:
— Ну, будемо вважати так. Додав трошки? Вуса ще не ростуть? Ніде не подінуться, виростуть. Не переймайся. У мене лише у двадцять під носом вилізло щось, страх як переживав. Зате тепер щетина — хоч картоплю чисти. Гей, днювальний! — загорлав він справжнім штурманським басом, який чутно в будь-яку бурю. — Лікар прибув! Зібрати всіх на огляд! — І звичайним голосом: — Поки зберуться, ходімо в кают-компанію, я розповім тобі про «Ластівку»… Ач, який славний папуга. Твій?
Це вже було про мене — я перелетів до Летиції на плече і стиснув пальці: не бійся, я з тобою!
Штурман, певно, був людиною гарною. А це дуже важливо. У дальньому плаванні штурман — друга людина після капітана.
Ми пройшли на квартердек, звідки вниз вела брудненька драбина (ще одна прикметна ознака не дуже зразкового порядку на борту).