Решта офіцерів сиділа в капітанській каюті за столом.
Вони одночасно повернули голови, але привітався з лікарем тільки один — рудий штурман.
— А ось і лікар зі своїм папугою, — весело сказав він. — Хто б міг подумати, що ми попливемо разом, метре? Спробуй-но вгадай промисел Божий! Я бачу, вигляд у вас бадьорий, щоки рожеві, значить, будете справжнім моряком!
Решта мовчки жувала, розглядаючи новенького. Капітан Дезессар різко піднявся, натягнув капелюха.
— Піду зміню Пронозу.
І вийшов, залишивши у мисці недоїдену юшку. Я перелетів у куток, щоб привертати до своєї персони менше уваги, і почав спостерігати, як дівчинка знайомиться з офіцерами, а заразом спробував скласти думку про кожного з них.
Лишень двоє з тих, хто сидів за столом, були (чи принаймні виглядали) джентльменами: дженджуристий штурман і ще один пан з таким кислим виразом, наче він пив зі склянки не вино чи сидр, а чистий оцет. Решта троє були без перук, без камзолів і на вигляд нічим не відрізнялися від макросів. Голови пов’язані хустками, грубі сорочки розчахнуті на грудях. Що ж, корсарське судно — це вам не регулярний корабель королівського флоту.
Та й поводилися вони, як хамулуваті селюки. Якби не розв’язний ірландець, вони б ще довго витріщалися на лікаря, перш ніж докумекали б, що треба познайомитися.
Та Логан, дарма що теж новачок, одним махом всіх представив.
— Це Гош і Друа, — показав він на двох здорованів, схожих один на одного, наче два жолуді.
Вони й справді виявилися близнюками і були племінниками капітана Дезессара.
— Я ще не навчився їх розрізняти, — з посмішкою провадив Гаррі. — Хто з вас хто, хлопці?
— Я — Друа[23], бо я старший, — бундючно мовив один.
— Всього на півгодини, — заперечив Гош[24]. — Однак я перший лейтенант, а ти другий!
Ага, примітив я: у Друа сережка у правому вусі, у Гоша — в лівому. Не переплутаємо.
Друа похмуро повідомив:
— Нічого. Дядько казав, що в наступному плаванні старшим помічником знову буду я!
— Якщо знову не загубиш якір, як тоді в Бресті, — вставив Лівий.
— А ти біля мису Грюен ледь не посадив нас на мілину!
Гош перегнувся через стіл і лунко вліпив брату ложкою по чолу. Другий лейтенант у відповідь хлюпнув першому з кухля у фізіономію, і пани офіцери схопили один одного за сорочки.
— Тихо ви, півні! — прикрикнув на скандалістів підстаркуватий чоловік з сивими вусами.
Близнюки, розлючено досапуючи, сіли на місце.
— Це наш старший гарматник, мсьє Кабан, — так, ніби нічого й не сталося, продовжив ритуал знайомства штурман. — Панам лейтенантам він доводиться батечком, а нашому капітанові, виходить, що братом.
— Радий познайомитися, мсьє Дезессар, — ввічливо вклонилася Летиція.
— «Мсьє Дезессар» на фрегаті один, а я — Кабан. Так і клич мене, хлопче.
Він дійсно був схожий на кабана. Рябі вуса нагадували два ікла, маленькі очиці поглядали з-під їжакуватих брів гостро і хитро.
— А мене прошу називали «метр Сальє», — сказав оцтовий пан, з гідністю відкинувши з обличчя пилястий локон перуки. — І я кликатиму вас «метр Епін». Повинен же хоч хтось тут давати приклад цивілізованого звертання.
— Радий познайомитися, метре Сальє.
— А простіше «Кліщ», — вставив перший лейтенант, а другий додав:
— Точно. Тільки так його у нас і кличуть.
Метр Сальє поморщився, але не зволив дати відповідь.
— Я королівський писар. І нікому тут не родич, не свояк, не кум і не сват. Сподіваюся, лікарю, ми з вами зійдемося. Вчені люди мають триматися один одного, особливо в такому, дозвольте сказати, непрезентабельному товаристві.
Ах, ось хто це. Зрозуміло.
У французького короля жодний корсар не має права виходити в море без адміралтейського чиновника, покликаного оберігати інтереси корони. Він має якнайсуворіше реєструвати всю здобич і стежити за тим, щоб команда нічого не приховала.
На цю посаду добирають людей певного складу: жовчних, прискіпливих, недовірливих. Влада спеціально пильнує, щоби писар був на екіпажі чужинцем і, бажано, у неприязних стосунках із капітаном. Нещасні випадки на морі трапляються нерідко, і дуже просто було б влаштувати для надміру прискіпливого інспектора якусь пригоду. Скажімо; випала людина за борт. Або отруїлася протухлим м’ясом. Однак із королівськими писарями такі халепи майже ніколи не трапляються, як би люто не ненавиділи цих крутіїв моряки. Тому що смерть адміралтейського чиновника, неважливо з яких причин, тягне за собою обов’язкове неквапне розслідування, на час якого корабель з усім його вмістом опиняється під арештом. Прискіпливі допити, очні ставки й обшуки інколи тягнуться місяцями, і, поки справа не буде закрита, ніхто, крім тяжкохворих, не має права зійти з корабля не берег. Можна, звісно, дати хабара, щоб прискорити тяганину, але коштуватиме це ой як недешево.