Незважаючи на швидкість їхнього подорожування, один з індіян знайшов нагоду забити стрілою заблукале оленя і потім терпляче ніс на плечах найсмачніші шматки м'яса аж до самого місця спочивку. Тут, не вдаючись до якого-будь кухарства, він разом з товаришами заходився наминати цю легкотравну поживу. Магуа самотою сидів осторонь, поринувши в глибоку задуму, і не брав участі в гидкій трапезі.
Ця поздержливість, така незвична для індіянина, коли він має змогу задовольнити голод, врешті привернула Гейвордову увагу Юнакові хотілося вірити, що це гурон обмірковує, як би найкраще обійти пильність своїх товаришів. Отож хотівши й свою яку гадку приточити та й спокусу підсилити, Гейворд вийшов із тіні бука і ніби навмання підступив до Хитрого Лиса.
— Хіба ж Магуа не досить довго йшов лицем до сонця, щоб уникнути всякої небезпеки від канадців? — спитався він, так наче був певен, що між ними вже все залагоджене. — І чи не ліпше буде комендантові форту Віль-ям-Генрі побачити своїх дочок, ще поки друга ніч не запала, бо його серце може обвикнути з утратою, і він стане не такий щедрий на винагороду?
— А хіба блідолиці зранку люблять своїх дітей менше, ніж ізвечора? — холодно запитав індіянин.
— Певно що ні! — поспішився Гейворд виправити можливу помилку. — Білий часом забуває про могили своїх батьків, деколи він перестає любити тих, кого обіцяв любити, але любов батька до своєї дитини ніколи не вмирає!
— А чи ж серце сивоголового ватага чуле, і чи може він думати про дітей, що йому привели його жінки? Він жорстокий до своїх вояків, і очі його кам'яні!
— Він суворий до ледачих і зіпсутих вояків, а тверезим і достойним він провідник справедливий та людяний. Я знав багатьох чуйних і самовідданих батьків, але ніколи не бачив людини, щоб так серцем уболівала за свою дитину. Ти, Магуа, знаєш старого, який він перед своїми вояками, а я бачив, як з очей сльози йому текли, коли він говорив за оцих дітей, що тепер у твоїй владі.
Гейворд зупинився, не певен, як зрозуміти дивний вираз, що зблиснув на засмаглому обличчі уважного індіянина. Спершу видалося, що це він виразніше уявив собі обіцяну винагороду, слухаючи про гарячу батькову любов до своїх дітей. Але в міру того, як Данкен вів далі, вираз радості на лиці Магуа став такий люто злостивий, що вже явно його породжувала пристрасть куди відразливіша за пожадливість.
— Іди, — мовив гурон, і раптом підозрілий вираз на його обличчі заступила смертельна незворушність. — Іди до темноволосої дочки сивоголового й скажи, що Магуа хоче з нею говорити. Батько сповнить обіцянку, яку дасть його дочка.
Данкен подумав, що це індіянин хоче додаткових запевнень обіцяної винагороди. Повільно й неохоче підійшов він до місця, де відпочивали сестри, і переказав Корі слова Магуа.
— Ви розумієте, що індіянинові найбажаніше, — закінчив він, підводячи Кору до гурона. — Отож треба бути гойним в обіцянках пороху та вкривал. Хоча такі, як він, найбільше цінують спиртне. Не зайве було б вам додати щось і від себе самої, і то так мило, як тільки ви вмієте. Пам'ятайте, Коро, що від вашого самовладання та кмітливості якоюсь мірою залежить і ваше життя, і Еліс.
— І ваше, Гейворде!
— Моє-то пусте. Воно належить королю, і кожен може його взяти, аби тільки досить сильний. На мене не чекає батько, і небагато друзів оплакуватимуть мою долю, яку спокушав я з такою невситенною юнацькою жагою. Але цитьмо! Магуа, ось та, що з нею ти хотів розмовляти.
Індіянин поволі підвівся і майже хвилину стояв німо й непорушно. А тоді махнув Гейвордові рукою відійти, сказавши холодно:
— Коли гурон розмовляє з жінками, його плем'я затуляє вуха.
Бачивши, що Данкен вагається, Кора мовила, спокійно усміхаючись:
— Ви ж чули, Гейворде, і хоча б із делікатності мусите одійти. Ходіть до Еліс, втіште її новою надією.
Кора зачекала, поки він відійшов, і тоді з жіночою гідністю в голосі й поставі звернулася до тубільця:
— Що Хитрий Лис скаже дочці Манро?
— Слухай, — почав індіянин, кладучи руку дівчині на плече, наче цим хотів привернути геть усю її увагу до своїх слів. Але Кора рішуче, хоч і спокійно, відсторонилась від нього. — Магуа народився ватагом і вояком серед червоношкірих гуронів з-над озер. Він бачив, як сонце двадцяти весен розтопило сніги двадцяти зим, перше ніж спіткав він блідолицього, і був Магуа щасливий. Потім його білі канадські батьки прийшли в ліси і навчили Магуа пити вогняну воду, і він став негідником. Гурони прогнали його від могил батьків і переслідували, наче буйвола. Він утік уздовж берегів озер і річкою, що з них випливає, добувся до «міста гармат»[18]. Там він полював і рибалив, аж поки люди погнали його далі через ліси, просто в руки ворогам. Ватаг, із роду гурон, зробився зрештою звичайним вояком у могоків!
18
Французький порт-фортеця Луїсбург у гирлі р. Св. Лаврентія; з 1758 р. в руках у англійців.