Насупроти стояв буфет епохи Якова І, поверхня й шухляди якого були забиті різноманітним філателістським причандаллям: клейким прозорим папером для альбомів, фіксувального ґатунку, вимірювачами перфорації, емальованими тацями для відмочування марок, слоїками з рідиною для розпізнавання водяних знаків, гумками, конвертами для зберігання, цигарковим папером для сторінок, пінцетом для марок і вигнутою ультрафіолетовою лампою.
У глибині кімнати, перед заскленими стулчастими дверима, що вели на терасу, розміщувався татів стіл: робочий стіл завбільшки з футбольне поле, котрий, можлива річ, колись стояв у конторі Скруджа та Марлі.[81] Я одразу здогадалася, що шухляди будуть замкнені, – і я не помилилася.
Я гарячково міркувала, де тато міг сховати марку в кімнаті, повній-повнісінькій марок. Я була впевнена, що він сховав її, – як це зробила я зі своєю. Ми з татом навзаєм мали пристрасть до утаєння, і я розуміла, що в нього голова не з моркви і він не покладе її в найочевиднішому місці.
Замість того щоб сновигати очима, хапаючи вершки, чи порпатися в шухлядах, я лягла на підлогу, удаючи із себе автомеханіка, котрий вивчає нутрощі машини, і заковзала кімнатою, уважно оглядаючи денця усіх поспіль предметів. Я обстежила долішню частину письмового столу, журнального столика, сміттєвого кошика й навіть татового віндзорського фотеля. Я не полінувалася зазирнути під турецький килим і за фіранки. Ще подивилася на тильну частину годинника й поперевертала картини, що статечно висіли на стіні.
Що ж, книжок у кабінеті забагато, годі було переглянути кожну, тому я спробувала уявити, які з них напевне залишилися б поза увагою. Звісна річ! Біблія!
Але квапливе перегортування короля Якова[82] винагородило мене лише старою церковною брошурою й жалобною листівкою з приводу смерті якогось де Люса періоду Всесвітньої виставки.[83]
Нараз я згадала, що тато зняв «Пенні Блек» із дзьоба мертвого бекаса й поклав до кишені. Може, він там її й залишив, маючи намір спекатися її пізніше.
Безсумнівно! Марка не тут. Яка я недотепа, якщо подумала, що вона може бути тут! Увесь кабінет, безперечно, значитиметься першим у списку до смішного очевидних сховків. Моя впевненість зміцніла, і те, що Фелі й Даффі хибно називали «жіночою інтуїцією», підказало мені, що марка деінде.
Намагаючись не здіймати шуму, я відчинила двері й шмигнула до коридору. Дві сестрички-зміючки все ще сиділи у вітальні, у їхніх голосах мені вчулися злість і сум. Я могла б підслухати, стоячи за дверима, але вирішила не робити цього. У мене попереду куди важливіші справи.
Безмовною тінню я піднялася західними сходами до південного крила.
Як і слід було чекати, татову кімнату оповивали сутінки, коли я туди увійшла. Я часто дивилася на ці вікна з галявинки, але бачила лише щільно зсунуті докупи важкі портьєри.
Усередині спальні панувала зловісна атмосфера музею у неробочі години. Гострий запах татових одеколонів і лосьйонів для гоління навертав на пам’ять відкриті саркофаги й поховальні урни, у які колись клали стародавні спеції. Зграбні вигини ніжок умивального столика епохи королеви Анни виглядали майже сороміцьки поряд із похмурим готичним ложем у кутку – немов насуплений старий камердинер дивиться спідлоба, як його молода пані надягає шовкові панчішки на свої довгі ноги.
Що й казати, навіть два годинники в кімнаті звертали думки до давньої давнини. Одне позолочене чудовисько примостилося на каміні, його мідний маятник, неначе вигнуте лезо в «Проваллі і маятнику»,[84] відтинав час і наприкінці кожного змаху блякло полискував у тьмяно освітленій кімнаті. На приліжковому столику стояв маленький георгіанський годинник у мовчазній незгоді з камінним: один показував 3:15, інший – 3:12.
Я подрібцювала в глиб довжелезної кімнати й зупинилася.
Гардеробна Гаррієт – у яку можна було потрапити лише через татову спальню – була територією, куди мені й двом моїм сестрам заказали дорогу. Тато вселив у нас пошану до святині, на котру він перетворив цю кімнату, довідавшись про смерть Гаррієт. Він змусив нас повірити, дарма що не казав так напрямки, що переступ цієї заборони призведе до того, що нас слід-у-слід виведуть на задвір’я, поставлять біля цегляної стіни й не гаючи часу дадуть скуштувати свинцю.
81
Контора Скруджа та Марлі – кредитна контора, котру відкривають герої повісті Чарлза Діккенса «Різдвяна пісня».
82
Біблія короля Якова (англ. King James Bible) – англійський переклад Біблії, здійснений під орудою короля Якова І; вийшла друком у 1611 р. й дотепер є класичним релігійним і літературним твором.
83
Велика промислова виставка – виставка, яка відбувалася в лондонському Гайд-парку в 1851 р. й стала важливою подією в історії промислової революції.