Козаки запалили люльку.
II
На сорокасильному Мерседесі до них під'їхав бурсак Зачиняйло. Був то блажен муж, до школи не дуж, до церкви слизько, до дівчат близько, пика – хоч пацюки бий, щоки, як кавуни, шия, хоч обіддя гни, рука, як макітра, довгий, як Пирятинська верства.
Це і був той, що попсував жінку козака Немийноги. Він вийшов з Мерседесу і гордовито підійшов до козаків.
III
Вигляд у Зачиняйла був дуже пиховитий. Він пишався, як корова в хомуті, задирав голову, як попова кобила, підняв голову так, що й кочергою не дістанеш, завернув ніс, взявся фертом попід боки, походжав, як індик переяслівський, величався, мов заєць хвостом, надувся, мов воша на мороз, хизувався, неначе на пристяжці, чванився, як дурень латкою, і заходив у хмару.
IV
Охрим Неприведигосподи довго й уважно придивлявся до бурсака.
«Козаче, – сказав він нарешті страшним голосом до Немийноги. – Це той і є, що трошки дівчат псує!»
V
Темний, як ніч, підвівся козак Немийнога з приспи і обережно поклав свою люльку в кишеню, витрусивши з неї попіл та затерши його ногою, щоб не трапилось часом пожежі. Він підійшов до Зачиняйла і наступивсь на нього, як чорна хмара. В свою чергу і Зачиняйло надувся, мов кулик на вітер, закрутив носом, подивився, як собака на висівки, посинів, як жаба, розпаливсь, як оса, розходився, як московський постіл, і став мордуватись, як скажена пані.
VI
«Чортове кодло», – грізно сказав козак Немийнога. «Чортове насіння», – одповів бурсак Зачиняйло.
«Ах ти, одуде смердячий», – сказав Немийнога.
«Чумо Бендерська», – одповів Зачиняйло.
«Чортів жевжик, гемонів син, собача печінко, рудий шершню собачого виводу, яропудів сину, кадук твоїй матері, сто копанок дідьків тобі в голову, щоб тебе хиндя поподержала, бодай тебе грець вимивав, мордував би чорт твою маму, щоб ти колом став, бодай тебе заціпило, вбий тя трясця, хай тебе самка з пристрітом за живіт візьме, щоб тебе лють турнула, бодай твоє кодло з накоренком перевелося, щоб тебе побило, потемнило на путі – на дорозі, і куди ти повернешся лицем своїм – щоб тебе било, як горох при дорозі, та як та птиця по дереву б'ється».
Ці енергійні слова справили великий ефект. Видно було, що вони стали Зачиняйлові, як сіль в оці. Покопавшися в словнику*, бурсак Зачиняйло промовив:
«Замовкни, чортова мацапуро, бо я тебе почастую тим чаєм, що ворота підпирають».
VII
«Годі, братця, – сумно сказав старий Охрим Неприведигосподи, передчуваючи смертельний бій ї неминучу загибіль двох християнських душ, – годі балакати, бийтесь, як годиться чесним козакам».
VIII
… Довго вагався бій і не видко було, хто кого подолає. Немийнога всучив Зачиняйлові хука, та Зачиняйло навчив його в середу пишку їсти. Немийнога підкосив Зачиняйлові хвоста, але той освятив йому воду в три батоги. Немийнога так дав Зачиняйлові, що той позбирав зорі, але Зачиняйло так йому віддав, що Немийнога вкрився ногами. Немийнога оперіщив Зачиняйла так, що той гавкнув аж за дев'ятими ворітьми, та Зачиняйло не здавсь і втер йому окуляри.
Немийнога страшно зблід і, зробивши колосальне зусилля, стер Зачиняйла на кабаку.
Зачиняйло хопивсь руками грудей, поточився і, сказавши – «А щоб тебе кури загребли», перегнав Немийногу на гречку.
IX
Коливався й кипів бій, та ніхто з супротивників не міг узяти гору. Бойці роздрочилися, як бугаї, лізли, мов жаби на купину, і дряпались, мов два коти в однім мішку.
«А нуте, нуте, хто кому накруте», – примовляв дід Неприведигосподи, милуючись з козацької відваги. «Нехай дурні б'ються, нехай розумнішають», – казав він стиха сам до себе.
Але кінець уже наближався. Немийноги жінка, прийшовши на базар, зазнала нападу з боку семи перекупок і ледве одгризлася. Одгризшися від перекупок і загнавши їх на слизьке, вона повернулась до села. Зав'язалась лайка, жінка Немийноги лаяла, лаяла й тільки насилу все село перелаяла. Перелаявши ж усе село, вона почала наближатись до своєї хати й побачила бій межи Немийногою та Зачиняйлом.
X
Саме в цей момент Зачиняйло умився з товкача й ззів ляща. Лагодячись розсвітити Немийнозі свічку, щоб той дочувся джмелів, Зачиняйло оглянувся назад і побачив Немийнозиху, яка саме засвітила волосом, підбігаючи до бойовища. Зачиняйло, застуканий, як сотник у горосі, прожогом кинувся до Мерседеса і грянув на шлях. Не встигла Немийнозиха очуняти, як Зачиняйло пішов за вітром, загув, як поліський яструб, узявся димом, мелькнув хвіст, і автомобіль пропав, як здимнів, неначе мітлою заметений. Але й Немийнога і Неприведигосподи не заспали грушок у попелі. Забачивши Немийнозиху, вони розлетілись, як липове клиння, і завмерли, як у яйці, десь у завулкові.