Давайте пригадаємо.
«Магелланова хмара» — соціально-фантастичний роман про долі людства в далекому майбутньому, який поряд з «Туманністю Андромеди» І. Єфремова належить до числа комуністичних утопій, хоча цей термін і не зовсім точний.
Цикл романів — «Едем», «Соляріс», «Повернення із зірок», «Непереможений». Їх можна підвести під умовні рубрики «Людина і природа», «Людина і техніка».
Пародійно-сатиричні «Щоденники Йона Тихого» і «Казки роботів».
Серія оповідань та повістей про космольотчика Піркса, в яких усебічному, скрупульозному дослідженню піддається характер людини, його фізичні й духовні можливості, які розкриваються у зіткненнях з незвичайним.
«Діалоги» й «Сума технологій» — серйозні філософсько-соціологічні дослідження про вплив науки й техніки на людство теперішнє і майбутнє.
Нарешті, новий його роман-трактат «Голос неба» — такий собі гібрид; тут учений і художник то запекло сперечаються, то мирно співробітничають один з одним.
Якщо визначити наукову фантастику як синтез наукового і художнього бачення світу в його нескінченних часових змінах, то книги Лема не тільки підтверджують таке визначення, але і яскраво його ілюструють.
Сфера інтересів письменника надзвичайно широка. В неї входять питання філософії й соціології, фізика і кібернетика, астрономія і біологія, медицина й теорія інформації, психологія і хімія полімерів… Стала афоризмом відповідь Лема на запитання, поставлене йому під час зустрічі зі студентами Ленінградського університету, — чи стежить він за науково-популярною літературою. Усміхнувшись, письменник сказав: «Мені ніколи читати науково-популярні книжки, тому що весь час іде на ознайомлення з першоджерелами». І це не було кокетуванням. Зустрічаючись з біологами, Лем і сам відчував себе біологом, а з кібернетиками говорив як фахівець, який навряд чи поступається знаннями перед адептами цієї науки.
Два його романи — «Едем» і «Соляріс», які складають цей збірник, є двома варіантами гіпотетичної зустрічі людей з носіями інопланетного розуму.
Але тут слід зробити невеликий відступ.
У світовій науково-фантастичній літературі протидіють дві точки зору на «братів по розуму», з якими людству, можливо, доведеться зустрітися на одному з острівців життя у Всесвіті. Одні стверджують, що високорозумна істота буде неодмінно схожа на людину. Цю точку зору найпереконливіше обгрунтували відомий радянський письменник-фантаст і визначний палеонтолог Іван Єфремов та англійський астрофізик Фред Хойл. Вони вважають, що в процесі еволюції, який триває сотні мільйонів років, з органічної матерії створилася нарешті найдосконаліша (найдоцільніша) форма для вмісту високоорганізованого розуму. І форма ця — людина. Отже, на планетах з умовами, приблизно схожими із земними (з киснем в атмосфері, не надто віддаленою відстанню до зірки однакового із сонцем класу, певною силою ваги тощо), носії розуму повинні бути схожими на людей. Правда, в одному із своїх фантастичних романів Хойл наділив найвищим розумом… велетенську чорну хмару, яка зрештою досить охоче вступає в контакт з ученими Землі.
Друга точка зору полемізує з антропоцентризмом. Вона допускає розумне життя і на планетних системах подвійних зірок, і на планетах-гігантах типу Юпітера з неймовірною гравітацією, метановими виходами і замерзлими океанами аміаку. Розумне життя, яке виникло не на кисневій, а на фторовій, гелійовій, а то й кремнійовій основі, безмежно багатоманітне, у формах фантасмагоричних, іноді просто незбагненних для нас.
Розумні дерева, мисляча пліснява, віруси, які пізнають довколишній світ і відчувають себе частиною цього світу, тощо. Станіслав Лем дотримується саме цієї точки зору. Він населяє планети, на які ступає нога землянина, що досліджує далекий космос, правда, не пліснявою і мислячими грибами, але створіннями надміру незвичайними. У «Непереможеному», приміром, екіпаж зоряного корабля, який прибув на планету Регіс-ІІІ у сузір’ї Ліри, зіткнувся з незбагненним феноменом: численні рої якихось металевих комах вступають у бій з озброєними до зубів землянами. Але битва позбавлена сенсу, бо на шляху людей стоять не вороже настроєні розумні істоти, а металеві комахи, всього лиш кібернетичні пристрої, кінцевий результат тривалої еволюції роботів, закинутих на планету невідомими прибульцями мільйони років тому.
А на планеті Соляріс від обрію до обрію повільно перекочує важкі бурі хвилі океан. Він — єдиний «мешканець» планети, яка вже багато років є об’єктом досліджень земних учених.
Океан — високоорганізована плазма, здатна не тільки стабілізувати орбіту Соляріса, що обертається навколо двох сонць — червоного і блакитного, — але й відтворювати на своїй поверхні різноманітні земні образи, видобуті з пам’яті людей, котрі постійно перебувають на станції.