Запитання. Більше ти нічого не бачив?
Відповідь Бертона. Бачив. Але цього я вже не пам'ятаю так детально. Можливо, доза виявилася для мене завеликою. Мозок мій немовби закупорився. Туман почав затягувати „діру“, і я змушений був набрати висоту. Але як і коли це зробив, не пам'ятаю. Уперше в житті я мало не капотував. У мене так тремтіли руки, що я не міг як слід тримати штурвал. Здається, я щось кричав і викликав базу, хоча знав, що зв'язку нема.
Запитання. Ти пробував тоді вернутися?
Відповідь Бертона. Ні. Бо зрештою, вибравшись із пастки, подумав, що, може, Фехнер потрапив у якусь із цих „дір“. Знаю, це звучить безглуздо. Але я так думав. Якщо вже таке коїться, вирішив я, то, може, мені пощастить знайти й Фехнера. Тому поклав собі оглянути всі „діри“, які тільки вдасться. Те, що побачив у третій з ряду, так ошелешило мене, що я ледве підняв машину і зрозумів: це мені не під силу. Я більше не міг. Я повинен це сказати, хоча вам відомо й так. Мені стало млосно, до горла підкотила блювота. Раніше зі мною такого не бувало. Мене ніколи не нудило.
Запитання. Тобі не здається, Бертоне, що то був симптом отруєння?
Відповідь Бертона. Можливо. Не знаю. Але те, що побачив за третім разом, я не вигадав, і цього не поясниш ніяким отруєнням.
Запитання. Звідки ти можеш про це знати?
Відповідь Бертона. Це була не галюцинація. Адже галюцинація — це те, що витворює мій власний мозок, так чи ні?
Комісія. Так.
Відповідь Бертона. Отож-бо. А такого він не міг витворити. Я в це ніколи не повірю. Мій мозок на таке не здатен.
Комісія. Розкажи якнайдокладніше: що це було?
Відповідь Бертона. Спершу я хочу почути, як комісія оцінює те, що я вже розповів.
Запитання. Яке це має значення?
Відповідь Бертона. Для мене — принципове. Я ж вам уже сказав, що побачив таке, чого ніколи не забуду. Якщо комісія визнає, що в моєму повідомленні є хоч відсоток правди, і вирішить розпочати відповідне дослідження Океану, то я розповім усе. Але якщо комісія вважає це маячнею, не скажу більше ні слова.
Запитання. Чому?
Відповідь Бертона. Бо мої галюцинації, хоч би які вони були страхітливі, — це моя особиста справа. А от досвід мого перебування на планеті Соляріс — ні.
Запитання. Чи означає це, що ти відмовляєшся далі відповідати на будь-яке наше запитання, поки компетентні органи експедиції не ухвалять належного рішення? Адже, звичайно, розумієш, що комісія не уповноважена негайно щось постановляти?
Відповідь Бертона. Так».
На цьому перший протокол закінчувався. Був іще фрагмент другого, складеного через одинадцять днів.
«Голова. ...беручи все це до уваги, комісія в персональному складі трьох лікарів, трьох біологів, одного фізика, одного інженера-механіка й заступника начальника експедиції дійшла висновку, що випадки, про які розповів Бертон, є проявом галюцинаторного синдрому, спричиненого отруйною атмосферою планети, із симптомами потьмарення свідомості, супроводжуваними збудженням асоціативних зон кори головного мозку, і що в реальній дійсності цим подіям ніщо або майже ніщо не відповідало.
Бертон. Вибачте. Що означає „ніщо або майже ніщо“? Що це — „майже ніщо“?
Голова. Я ще не закінчив. Окремо до протоколу занесено votum separatum[5] доктора фізики Арчибальда Мессенджера, який заявив: те, про що розповів Бертон, могло, на його думку, відбутися насправді й потребує ретельного дослідження. Тепер усе.
Бертон. Ви не відповіли на моє запитання.
Голова. Усе дуже просто. „Майже ніщо“ означає, що певні реальні явища могли спричинити твої галюцинації, Бертоне. Наприклад, у вітряну ніч навіть цілком нормальній людині хитливий кущ може видатися чимось живим. То що ж говорити про чужу планету, та ще коли мозок дослідника під впливом отрути! Це не докір тобі, Бертоне. Хочеться знати, як ти сам ставишся до того, що тут було сказано?
Бертон. Спершу я хотів би довідатися, чи буде зроблено якісь висновки з votum separatum доктора Мессенджера.
Голова. Практично жодних. Очевидно, дослідження в цьому напрямку ніхто не проводитиме.
Бертон. Чи нотують у протоколі зміст нашої розмови?
Голова. Так.
Бертон. У такому разі хочу з цілковитою певністю заявити, що комісія проявила неповагу не до мене — на мене тут можна не зважати, — а до самого духу експедиції. Я підтверджую те, що сказав під час першої розмови, і на подальші запитання відповідати відмовляюсь.
Голова. У тебе все?
Бертон. Так. Але я хотів би зустрітися з доктором Мессенджером. Це можливо?
Голова. Звичайно».
На цьому закінчується другий протокол. Унизу на сторінці дрібним шрифтом було надруковано примітку, в якій ішлося про те, що доктор Мессенджер наступного дня майже три години віч-на-віч розмовляв з Бертоном, після чого звернувся до Ради експедиції, знову наполягаючи на вивченні свідчень пілота. Доктор твердив, що на користь цього промовляють нові, додаткові дані, які повідомив Бертон, але оприлюднити їх можна буде лише після того, як Рада ухвалить позитивне рішення. Рада, до якої належали Шеннаган, Тімоліс і Трах'є, поставилася до його пропозиції негативно, і справа на цьому скінчилася.
У книзі була також фотокопія сторінки листа, знайденого в паперах Мессенджера після його смерті. Напевне, це була чернетка. Равінцерові не вдалося з'ясувати ні того, чи цей лист було надіслано адресатові, ні того, чи мав він якісь наслідки.
«...її неймовірна тупість, — так починався текст. — Намагаючись зберегти свій авторитет, Рада, а конкретно Шеннаган і Тімоліс (голос Трах'є нічого не важить), відхилили мою вимогу. Тепер я звертаюся безпосередньо до Інституту, але ти сам розумієш, що це лише протест безсилого. Я дав слово, а тому, на жаль, не можу переказати тобі всього, що мені розповів Бертон. На ухвалу Ради, очевидно, вплинуло те, що це відкриття зробила людина без будь-якого вченого ступеня; тим часом не один науковець міг би позаздрити цьому пілотові, його відвазі й таланту дослідника. Будь ласка, надішли, мені зі зворотною поштою таке:
1) біографію Фехнера, починаючи з дитинства;
2) все, що тобі відомо про його родину й родинні справи; здається, в нього залишилася сиротою маленька дитина;
3) топографію місцевості, де він виріс.
Мені б хотілося іще поділитися з тобою міркуваннями про все це. Як ти знаєш, через якийсь час після вильоту Фехнера й Каруччі в центрі червоного сонця з'явилася пляма, корпускулярне випромінювання якої, за даними Сателоїда, порушило радіозв'язок, головним чином, у районі південної півкулі, тобто там, де розташована наша база. З усіх дослідницьких груп на найбільшу відстань від бази віддалилися Фехнер і Каруччі.
Такого густого та стійкого туману при повному штилі ми не спостерігали жодного разу за весь час перебування на планеті, аж до дня катастрофи.
Те, що бачив Бертон, було, очевидно, частиною „операції „Людина“, яку здійснила ця липка потвора. Справжнім джерелом усіх тих утворень, які зафіксував Бертон, був Фехнер — його мозок, підданий якомусь незрозумілому для нас „психічному розтинові“; йшлося про експериментальне відтворення, про реконструкцію певних (мабуть, найстійкіших) відбитків у його пам'яті.
Знаю, що це звучить фантастично, знаю, що можу помилятися. Через те й прошу в тебе допомоги: я зараз на Аларику й чекатиму твоєї відповіді.