Впоравшись з одягом та оглянувши верхні зали палацу, вона почала досліджувати покої, що знаходилися внизу. Їй ще ніколи не доводилося заходити на кухню, де готували всі ті вишукані страви, якими вона ласувала, або ж бачити службові приміщення, про які згадував Еразмус. Вона якось запитала, чи їжу, яку вона їсть, створено за допомогою магії, адже Еразмус був єдиним слугою, якого вона бачила. Однак фавн, який на той час уже звик до дівчини та її запитань, пояснив, що їжу готують слуги.
— Хто вони? Ці слуги також фавни? — запитала дівчина.
Проте фавн нічого на те не відповів. Дівчині пригадалося його сумне лице, коли він розповідав їй, що минули роки з того часу, коли він востаннє бачив леді-фавна. Безперечно, ті слуги не були ані фавнами, ні людьми. Бо якби вони були людьми, навіщо було б їх ховати?
Дівчину переповнювала цікавість. Ким були ті слуги? Ізбйорнами? Драконами? Якимись іншими створіннями, приміром, як фавн, про існування яких вона навіть не підозрювала?
Фавн був непохитним і говорив, що службові приміщення — то не місце для панни. Вона намагалася заперечити й пояснити йому, що ніяка вона не панна, а звичайнісінька дроворубова донька, однак він лише хитав своєю рогатою головою.
— Панно, можливо, ви й не народилися в палаці, але зараз у ньому живете, тому ви — панна. На кухні вам не місце.
— Але я вмію готувати перепічки лефсе, — невгавала вона. — А також вмію пекти фруктові пиріжки. Мені доводилось побувати на багатьох кухнях.
Щодо останнього твердження — дівчина дещо перебільшувала. Насправді, окрім своєї власної кухні, їй вдалося побувати лише на кухні своєї сестри, Йорун.
— Перепрошую, моя панно, але на кухні вам не місце, — ввічливо, однак наполегливо сказав фавн.
Тому дівчині не залишалося нічого іншого, окрім як іти за фавном назирці. Роло відмовився її супроводжувати, пояснивши, що невиховано переслідувати особу, якщо не збираєшся її їсти. Тому він зостався на своєму улюбленому місці, біля вогнища у вітальні.
Тим часом дівчина дочекалася, доки Еразмус прибере тацю з рештками сніданку, порахувала до десяти, вийшла в коридор і пішла слідом за фавном. Стежити за кимось у палаці було завиграшки! Через кожні кілька років у стінах виринали ніші з молотками та ключками для крикету. Тільки-но Еразмус сповільнював ходу або зупинявся й оглядався, дівчина застрибувала в нішу, скручувалася калачиком, тоді рахувала до п’яти і знову продовжувала йти за фавном.
Отак вони спустилися на шість поверхів донизу й опинилися в крижаному підземеллі палацу. Тут було холодно. Однак не набагато холодніше, ніж у будь-якому іншому льосі. Коридори освітлювалися факелами з льоду і мали вигляд людських рук. Дівчина раптом усвідомила, що кожного разу, коли вона дзвонила у дзвіночок, фавн мусив подолати чималий шлях, щоб до неї дістатися.
Вирішивши, що відтепер дзвонитиме у дзвіночок якомога рідше, щоб врятувати фавна від цих довгих подорожей палацом, дівчина повернула за ріг і заклякла. Перед нею, попід величним склепінням, простягалася кухня розміром з вхідну залу, що знаходилася трьома поверхами вище. Однак не це змусило її завмерти.
Схоже, в Еразмуса таки були помічники, які разом із ним займалися хатніми клопотами. Щойно її очі призвичаїлися до химерного видовища перед собою, вона збагнула, що зроду не бачила нічого подібного: чоловік з цапиними копитами був чи не найлюдянішою істотою з-поміж усіх тих створінь. Дівчина не стрималася і крикнула. У кухні здійнявся галас і переполох: слуги заґелґотали, загорлали, загули й зашипіли. Півдюжини химерних створінь кинулося до дверей і завмерли там, не знаючи, що робити далі. Еразмус підійшов до них, і вони заспокоїлися. Невдоволено хитаючи головою та раз по раз кидаючи погляд на дівчину, він розвернувся обличчям до інших слуг.
— Перед вами наша нова панна, — урочисто повідомив він їм. Після цього він звернувся до дівчини. — Моя панно, дозвольте відрекомендувати вам наших працівників.
Він плеснув у долоні, й слуги вишикувалися в ряд. Еразмус підійшов до краю, де три помаранчеві ящірки стояли на власних хвостах, висолопивши язики та розмахуючи всіма своїми чотирма лапами.
— Це кухарі: За-а, Ш-ш та С-сф, — мовив фавн, вказуючи на кожну з ящірок. Побачивши запитання на обличчі дівчини, він додав: — Це — саламандри, які живуть у вогні.
— Звісно, — сказала дівчина й усміхнулася трьом ящіркам, намагаючись вдати, що то не вона верещала, коли побачила, як вони стрибають довкола печі. — Ви дуже смачно готуєте! — щиро мовила вона. Ящірки так зніяковіли, що аж напекли раків — з голови до п’ят почервоніли!