Тієї ночі Роло вийшов із замку і вшанував їх у свій спосіб, виючи на місяць упродовж кількох годин. Дівчина лежала в ліжку і слухала відголоски вовчого виття, що долинали до неї крізь крижані шибки палацу.
Розділ 22
Про те, що сталося, дівчина нічого не розповіла Гансові Пітеру. Усі його листи у маленькій книжечці були лаконічними, і вона відчувала, що він все ще сердиться на неї за її цікавість, та за те, що через неї слуги опинилися у небезпеці. З їхнього листування вона дізналася, що батьку вже краще, і тепер він може ходити на милицях. Придворний лікар порадив йому виконувати легкі вправи травмованою ногою і рукою, щоб їх зміцнити.
Одного дня вона отримала загадкового листа від Тордіс. Ну, у всякому разі, загадкового з точки зору Йорун. Користуючись чарівною книжечкою, Йорун доповіла дівчині, що Тордіс хотіла знати — і то негайно! — чи дівчина зробила те, про що вона її просила, і чи використала «оту» річ, щоб подивитися на «отого одного».
«Я нічого не розумію, — написала Йорун. — Але Тордіс сказала, що ти зрозумієш. Вона хотіла отримати твою відповідь негайно. Тому щойно ти мені напишеш, я одразу ж відпишу їй».
Але дівчина «негайно» не відписала, бо не виконала того, про що Тордіс її просила. Вона все ще носила свічку з сірниками у внутрішній кишені спідньої сорочки. Від свічки на її грудях була висипка і крутило у носі. Здавалося, вона може використати їх будь-коли, але чи повинна це робити? Тордіс була переконана, що в її ліжку спить чудовисько, але дівчина не була в цьому певна.
Правда, коли вона попросила Роло понюхати волосину, яку знайшла на ліжку, він відчув легкий запах троля. Але він також відчув запахи ведмедя та людини. Схоже, йому і самому було важко визначити, який запах переважав. Останнім часом вона також пахла як ведмідь. А її нічний гість був схожий на людину. Уві сні вона його торкалася, штовхала та перекочувалася на його бік. Тому була впевнена, що якби він був жахливим чудовиськом, вона б це помітила.
Пополудні вона вирішила, що збреше сестрі. Взявши до рук маленьку книжечку, написала Йорун: «Скажи Тордіс: так, все гаразд». Дівчина подумала, що ці слова на якийсь час заспокоять сестру. Однак її почало діймати почуття провини. Адже вона збрехала Тордіс. І, можливо, її сестра мала рацію. Тільки тому, що спина незнайомця у темряві видавалася спиною людини, зовсім не означало, що так воно і було. Можливо, ті самі чари, які не давали їй знайти свічки уночі, створювали видимість того, що він людина, коли насправді він був…
— Тролем, — промовила дівчина вголос.
Як тільки ця думка загніздилася у її голові, позбутися її стало годі. Цей палац належав тролям. Кожен, хто виріс на Півночі, знав, що чари у тролів жахливі і тролі можуть гратися людьми немов маріонетками. Після того, що трапилося з Еразмусом та усіма іншими, дівчина не мала щодо цього жодних сумнівів. І як можна бути такою дурною? То, виходить, вона сама лежала поруч із тролівною-королівною? Мабуть, королівна зумисне насилала на неї чари, щоб вона вірила у те, що лежить поруч із молодим хлопцем… Але навіщо? Може, щоб повільно висмоктати з неї душу? Чи щоб викрасти її молодість: перетворити дівчину на стару каргу, щоб самій виглядати як молода панна? Так, у дівчини тепер було ім’я, однак вона все ще була нехрещеною. Чи могло лише ім’я захистити її?
Вона забігла до вбиральні й уважно подивилася на себе в дзеркало, однак не помітила жодної різниці. Ну, так, вона трохи змінилася. Тепер виглядала дещо старшою, але, можливо, причиною цього були її мандри у далекі краї і те, що вона стільки всього бачила. Обличчя видавалося їй круглішим, ніж раніше, але це могло бути через ситну їжу.
— Ні, я так не думаю, — сказала вона вголос.
— Що ти робиш? — Роло увійшов до вбиральні.
— Я лише подумала, що… — дівчина замовкла на півслові. Її підозри, що вона ділить ліжко з тролем, лише засмутили б Роло. Він би намагався її захистити, однак у нього не було жодних шансів. Щоразу опівночі його зморював міцний сон, і Роло не прокидався аж до світанку. Навіть коли він спав у її ліжку, нічний гість підіймав його на руки і переносив до каміна у вітальні. Вона також підозрювала, що це саме нічний гість ховав усі свічки ще до того, як лягти у ліжко, однак робив це так тихо, що важко було будь-що довести.
— Мені здалося, що моє волосся сивіє, — сказала дівчина. — Але зараз я бачу, що то була лише гра світла.
— Ох, це марнославство! — прокоментував Роло.