<p>
А в Україні в складі СРСР задля “великої мети” — побудови безкласового суспільства — цілеспрямованому руйнуванню або тотальному одержавленню піддавались практично всі соціальні спільноти: класові, станові, релігійні, професійні, ідеологічні тощо. Хоча саме вони на межі ХІХ-ХХ ст. ставали структурними підґрунтями політичних систем західної демократії. </p>
<p>
Для України ж, так само, як і для Росії, характерним є розвиток механізму соціальної інженерії, що обумовлює їх унікальність. У той же час саме ця особливість уможливлює найбільш сприятливий контекст для найсучасніших факторів, які в інших країнах торують собі шлях крізь уламки спільнот, що існували в минулому. </p>
<p>
Становлення зрілого громадянського суспільства в Україні вимагатиме багатьох десятиріч, проте деякі його елементи і структури вже сьогодні стають опорою утвердження сильної демократичної влади. Громадянське суспільство структурно являє собою сукупність об'єднань, асоціацій, спілок (професійних, творчих, культурних, освітніх тощо), які пов'язані між собою не вертикально ієрархічними залежностями, а горизонтальною мережею взаємовідносин. Вплив громадянського суспільства на політичну систему, державну політику і право, правовий статус людини є найважливішим виміром демократії. </p>
<p>
Реалії і динаміка соціополітичного розвитку України кінця 90-х років свідчать про існування “негромадянського суспільства”. В пострадянській Україні, яка потрапила в смугу тривалої економічної кризи і перетворилась на одну з найбідніших країн Європи, сьогодні майже не існує “середнього класу” — соціальної бази громадянського суспільства. Замість нього сформований соціум “середнього українця” як основи суспільства “негромадянського”.</p>
<p>
Відсутність в Україні адекватної з точки зору політичної теорії соціальної бази демократії ускладнює політичну демократизацію, перехід до ринкової економіки. З розпадом СРСР, поглибленням економічної кризи і початком реформ “колишній середній клас” (в основі якого була не власність, а інституціональна позиція в державній системі) маргіналізувався при поляризації суспільства. “Новий середній клас” так і не з'явився. Проблема формування соціальної бази демократизації, “нового середнього класу”, заснованого не на відносинах з державою, а на відносинах приватної власності, залишається невирішеною і в сучасній Україні.</p>
<p>
З наведених вище фактів очевидно, що реальна побудова громадянського суспільства і його структур почалася в Україні наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. Процес, який почався у нашій державі п`ятнадцять років тому ще далекий від завершення, громадянське суспільство в Україні робить тільки свої перші кроки.</p>
<p>
</p>
<p>
1.4. Зв'язки з громадськістю в органах державної влади та органах місцевого самоврядування</p>
<p>
</p>
<p>
Викладені вище міркування приводять до висновку, що громадянське суспільство є - з точки зору більшості шкіл сучасних суспільних наук - найвищою, ідеальною формою розвитку людської спільноти. </p>
<p>
На сучасному етапі розвитку України у суспільстві можуть виникати тільки окремі елементи громадянського суспільства. Ці елементи знаходяться і одночасно є складовою частиною спільноти людей, яку ми назвемо громадськістю.</p>
<p>
Громадськість – це велика група або групи чи широкі верстви людей, об`єднанні за різними ознаками: територією, матеріальним становищем, місцем проживання, інтересами, тощо. Подібне визначення цього поняття дається також у праці [32].</p>
<p>
За територіальними ознаками громадськість може бути світовою, громадськістю держави, громадськістю певного регіону або міста.</p>
<p>
Саме з громадськості і виростає поступово з удосконаленням суспільних відносин громадянське суспільство. Поняття “громадськість” виникає на достатньо розвинутих з соціальної точки зору етапах розвитку суспільства, коли люди, які складають це суспільство, починають оцінювати себе як єдину людську спільноту хоча б за якоюсь ознакою.</p>
<p>
Теоретичне визначення поняття PR (public relations) як зв'язків органів державної влади і місцевого самоврядування з громадськістю є питанням досить складним. </p>
<p>
По-перше, в світовій науці існує багато підходів та тлумачень самого поняття зв'язків з громадськістю (їх, наприклад, деталізовано у праці [38]). Ця різноманітність підходів базується на великій кількості наукових шкіл, які займаються вивченням самої системи зв'язків з громадськістю. Наприклад, один з найвідоміших у світі фахівців з РR Сем Блек визначав зв'язки з громадськістю як мистецтво і науку досягнення гармонії шляхом взаєморозуміння, що ґрунтується на правді й повній поінформованості [29]. Іншу думку висловив Р. Хірроу, котрий визначив РR як одну з функцій управління, що сприяє встановленню і підтримці спілкування, взаєморозуміння, прихильності й співпраці між організацією та її громадськістю. Головне, що з цих та інших визначень видно, що головною метою РR є досягнення довіри, згоди й поваги між учасниками комунікаційних процесів у системі взаємодії держави і громадянського суспільства (про це більш детально йдеться у праці [29].</p>
<p>
По-друге, методи зв'язків з громадськістю досить часто розглядаються у суспільстві як тільки інформаційний вплив на громадськість для досягнення конкретної певної мети, майже ототожнюючи всю систему PR ледве не з рекламою товарної продукції, або – у кращому разі – реклами адміністративних послуг влади у системі відносин держави і громадянського суспільства.</p>