— Мовчи і спи, негіднику! — докинув Бестіа й так штовхнув Куріона, що той розтягся на ложі.
— Я прийшов сюди, щоб зробити приємність тобі, о Катиліно, людині достойній, яку я поважаю, але я зовсім не сподівався, що цих шляхетних патриціїв переконають твої слова. Ти щиросердно віриш у свої слова, хоча в глибині душі ти й сам не зовсім певен у них. Тож дозволь мені і хай дозволять гідні друзі твої говорити без натяків, — вимовив Спартак, щойно Катиліна закінчив свою промову.
— Вас, людей вільних, громадян знатного походження, не допускають до керування державними справами, вас позбавляють багатств і влади — провиною тому каста олігархів, ворожа народу, ворожа людям сміливим, прихильникам нововведень, каста, чия влада понад століття затьмарює Рим розбратами й заколотами. Тепер вона остаточно зосередила у своїх руках всю повноту влади, вона панує й розпоряджається вами як заманеться. Для вас повстання — це бажання скинути сенат, змінити закони на інші, справедливі. Але для вас, як і для нинішніх володарів, народи, що живуть за Альпами або за морем, назавжди залишаться варварами, і ви захочете, щоб вони всі як і раніше, були під вашою владою. Ви захочете, щоб вдома у вас, як і личить патриціям, було повно рабів, а в амфітеатрах, як і тепер, улаштовувалися б улюблені видовища — криваві змагання гладіаторів. Вони слугуватимуть за розвагу, за відпочинок од важких державних турбот, якими ви, переможці, завтра будете обтяжені. Тільки цього ви й можете бажати. Для вас важливо одне: зайняти місце нинішніх володарів.
Нас же, знедолених гладіаторів, турбує інше. Всіма знехтувані, позбавлені волі, позбавлені батьківщини, змушені боротися й убивати одне одного на втіху іншим, ми домагаємося цілковитої волі. Ми хочемо відвоювати нашу вітчизну наші будинки! А отже, метою нашого повстання є боротьба не тільки проти теперішніх володарів, а й проти тих, що прийдуть їм на зміну, як би вони не називалися: Суллою чи Катиліною, Цетегом чи Помпеєм, Лентулом чи Крассом. З іншого боку, чи можемо ми, гладіатори, сподіватися на перемогу, якщо повстанемо проти страшного й непереможного панування Рима?.. Ні, перемога неможлива, а отже, безнадійна і задумана справа. Поки я сподівався, що ти, Катиліно, і твої друзі станете нашими вірними вождями, поки я міг припускати, що люди консульського звання й патриції очолять наші гладіаторські легіони, дадуть їм своє ім'я, мені вдавалося зігріти надії своїх співтоваришів запалом моїх власних надій. Але після тривалих бесід із тобою, о Катиліно, я переконався, що вирощені вашим вихованням забобони не дозволять вам бути нашими вождями, і я переконаний у марності своїх надій, які я так довго плекав… З почуттям безмежного жалю я врочисто відмовляюся від них як од божевілля. Хіба можна інакше назвати наше повстання, навіть якби нам вдалося підняти п'ять-десять тисяч? Який авторитет міг би мати, наприклад, я або хтось інший, мені рівний? Якого впливу досягне він, навіть якби це була сильніша за мене людина? Через якісь п'ятнадцять днів од наших легіонів нічого не залишилося б — так сталося двадцять років тому з тисячами гладіаторів, яких доблесний римський вершник на ім'я Мінуцій або Вецій зібрав біля Капуї. Вони були розсіяні когортами претора Лукулла, попри те, що гладіаторів вів проводир високого роду, сміливий і відважний духом…
Годі описати враження, яке справила промова Спартака, мерзенного варвара в очах більшості гостей. Одних вражало красномовство фракійця, других — його високі думки, третіх — глибина політичних ідей, і водночас усім сподобалося преклоніння перед Римом, що виявив Спартак. Рудиарій мистецьки підлестив самолюбству патриціїв, і вони розсипалися в похвалах хороброму фракійцю. Усі вони — а більше за всіх Луцій Бестіа — пропонували йому своє заступництво й дружбу.
Довго ще тривало обговорення всіх питань, було висловлено чимало всіляких думок. І зрештою вирішили відкласти здійснення задуманого до кращих днів. Чекати від часу доброї ради, а від Фортуни — доброї нагоди для сміливої справи. Опісля, навідріз відмовившись залишитися, Спартак із Кріксом пішли з будинку патриція.
Вийшовши на вулицю, Спартак у супроводі Крікса попрямував до будинку Сулли. Не ступили вони й чотирьох кроків, як Крікс перший порушив мовчанку.
— Ти поясниш мені, сподіваюся…
— Замовкни, в ім'я Геркулеса! — урвав його Спартак. — Довідаєшся згодом.
Вони мовчки пройшли кроків триста. Першим заговорив рудиарій. Він повернувся до галла й тихо мовив:
— Там було занадто багато люду, і не всі вони на нашому боці, та й не всі ці юнаки володіли розумом, аби можна було їм довіритися. Ти чув: для них наша змова перестала існувати. Негайно йди у школу гладіаторів Акціана й переміни наш пароль вітання і таємний знак під час рукостискання. Тепер паролем буде не Світло й Воля, а Вірність і Перемога, а умовним знаком — не три коротких рукостискання, а три легенькі удари вказівним пальцем правої руки по правій долоні іншого.